– Справжній потоп! Таке наробив у місті! А ось як закінчився – наче його й не було! – каже жінка, ховаючи парасольку.
– Та як завжди в Одесі після зливи. А тепер хоч подихати можна, красота яка! Якби такі дощі у ту спеку літню, – каже інша.
Обидві милуються кущами, придивляються, як з гілок потихеньку спадають крапельки… А ці крапельки спадають собі, а деякі не квапляться – прикрашають листячко.
Вуличні кав’ярні потихеньку виносять столики та стільці: неділя все ж таки, люди ось-ось повиходять посидіти за філіжанкою кави.
А хтось пробігає з магазину чи ринку – скоріше додому, справ багато. Завтра робочий тиждень починається.
– От ти тільки придивись до цих квіточок: немов нагадують, що ось-ось – справжня осінь. Та й листя вже скільки пожовтілого на асфальті – дощем позмивало.
– Це тільки так здається!.. Читала, що вересень в нас буде теплий, але з дощами. До тої справжньої осені ще далеко.
– Може, ти вже по літу скучила?..
– Ні, по літу з його спекою не скучила. А от щоб ця клята війна вже скінчилась, так про це мрію… Грім як почав бабахати – я злякалась… І так з початку війни: як грім – завжди лякаюсь.
– Та всі лякаються…
З гілок великих дерев все ще капає і капає, калюжі – немов дзеркала: дивишся в них – небо та гілки…
Вересневий дощ вимив вулиці, напоїв досхочу кущі й дерева, наробив негараздів – усього потроху.
Тримаймося!..
Фото авторки
