Ключові моменти:
- У земській школі колись навчалося 232 учні, нині — лише 104.
- Після десятиліть бездоріжжя Гвоздавки нарешті отримали асфальтоване сполучення.
- У селах досі збереглися очеретяні хати та традиційні літні печі-«кабиці».
- Кодима, місцева кухня та етнографічна спадщина можуть привабити туристів.
Побувавши в Гвоздавці Першій та Гвоздавці Другій, що стоять на протилежних берегах Кодими, на власні очі побачили життя сіл. Спілкувались із місцевими, збирали розповіді про їхню історію, традиції й людей.
Матеріал містить не лише історичні факти. Тут також описані місця, які сьогодні можна побачити в Гвоздавках: очеретяні хати, «кабиці», школа з «Еколендом», екосадиба та потенційні туристичні об’єкти.
Гвоздавка Перша та Гвоздавка Друга: де розташовані та яка їхня історія
Два села Зеленогірської громади Подільського району — Гвоздавка Перша і Гвоздавка Друга — розташовані по різні боки річки Кодима. Їхня історія тягнеться до Трипілля.
За ці землі домінували київські князі, Велике князівство Литовське, Військо Запорізьке, Річ Посполита й Османська імперія.
Ці землі входили до Кодимії — історико-географічного регіону південної частини Поділля. Регіон позначили на картах ще в 1540 році.
Жваве життя на прикордонні
Обидві Гвоздавки лежать біля переправи через Кодиму. Це роздоріжжя на Чорному (Шпаковому) чумацькому шляху колись стимулювало місцеву підприємливість.
Місцеві займалися торгівлею й іноді контрабандою. Вони допомагали чумакам переправляти через Кодиму вантажі з сіллю, хлібом і рибою.
Кодима слугувала природним кордоном між Брацлавським полком і Ханською Україною. Цей кордон належав Кримському ханству.
Ці землі заселялися тисячі років тому. Археологічні знахідки епохи мезоліту і неоліту підтверджують це.
На місцевості збереглися могили-кургани скіфів і поселень від бронзової доби до середньовіччя. Тут також лишилися оборонні вали.
У народних переказах насипи пов’язують із римським імператором Траяном. Саме тому їх іноді називають «Траянові вали».
Тут ще збереглися літні печі і очеретяні хати
П’ять років тому асфальт, який місцеві охрестили «дорогою життя», поєднав Гвоздавку Другу з Ясеновим Другим. Ініціативу підтримали очільники райради та депутати обласної ради.
Того ж часу Гвоздавська дорога, що веде до Зеленогірського й Любашівки, теж стала асфальтованою. Це розв’язало проблему доставки продукції на ринки громади.
Раніше оптовики уникали цих місць через погану дорогу. Тепер селяни без перешкод їздять продавати городину на базари.
Рибалки приїжджають ловити рибу на Кодиму. Туристи вже відвідують екосадибу Володимира Бурлаки.
Володимир облаштував на подвір’ї етнографічний куточок з альтанкою, ставком і невеликим зоопарком. Цей простір приваблює «зелених» туристів.
У селах лишилося багато хат із очеретом. Їхні власники можуть перетворити хати на привабливі туристичні об’єкти.
Гвоздавський старостат може розвивати спортивну рибалку і гастрономічний туризм. На Кодимі можна запропонувати полуничні смаколики, смачну юшку й плачинди.
В обох селах збереглися «кабиці», або «котуна» на місцевому діалекті. Це літні печі, у яких випічка і страви виходять напрочуд смачними.
Шкільний парламент і походи з юшкою
Двоповерхова будівля школи досі прикрашає село. Під час Другої світової там розміщували німецький штаб і шпиталь.
У 1955 році, добудувавши другий поверх, школу відкрили як десятирічну. На прохання батьків у ній припинили навчати молдавською мовою.
Навпроти головного корпусу стоїть старовинна будівля земської школи. Тепер там харчуються учні.
Її стародавній погріб з арковим склепінням перетворили на просторе укриття для громади.
Чверть століття тому в школі з’явилася президентсько-парламентська республіка «Еколенд». Ініціатива належала заступниці директора з виховної роботи.
Старшокласники обирають очільника республіки. Парламент формують старости класів. Учнівський актив організовує свята, змагання й благодійні акції.
За словами директора, в останню п’ятницю жовтня школа святкувала день народження «Еколенду». Першокласників приймали до лав еколендівців і відправляли в похід.
Під час походів варили рибну юшку, кашу й картоплю з м’ясом. Також влаштовували «Веселі старти». Нині учні зосереджені на природоохоронних акціях і благодійності на підтримку ЗСУ.
Відомі люди краю
Гвоздавка Друга дала світові відомих науковців і політиків. Серед них — доктор географічних наук Андрій Золовський і колишній народний депутат Руслан Боделан.
Тут також проживали король шахових композицій Михайло Зінар та головний лікар Любашівської ЦРБ Григорій Бурлака. Першим фермером у районі був Михайло Рубль.
Край знаний педагогами, аграріями та медиками. Село також прославили самодіяльний музикант і поет Віктор Максимченко та поетеса-вишивальниця Ніна Кузів.
У селах траплялися довгожителі. Серед них — 101-річна Дарина Савескул і 102-річна Фросина Тоніна.
Дотепер за мешканцями села Гвоздавка Перша закріпилось прізвисько «ляхи, шляхта», а за правобережними — «молдавани».
Звідки пішла назва двох Гвоздавок?
За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого тут стояли богатирські застави. Вони боронили Русь від кочівників.
За легендами, дружинники давали ворогам таку відсіч, що ті казали: «Не потикайтеся на ту залогу, бо там так гвоздять…»
У цьому контексті «гвоздять» означає «побивають». Отже, назва може походити від такого опису боїв.
Інша версія пояснює слово «гвоздь» як «ліс» у слов’янській мові. Тоді Гвоздавка — це «село біля лісу».
Є й третя легенда: наприкінці XVII століття польський шляхтич Гвоздецький оселився тут. За ним могло й закріпитися ім’я поселення.
Також в реєстрах Війська Запорозького зустрічаються прізвиська «Гвоздь». Можливо, якийсь запорожець збудував зимівник біля Кодими, і поселення отримало назву від нього.
У Гвоздавці Другій збереглася Свято-Михайлівська церква, збудована 1884 року. Біля неї поховано будівничого святині й церковного старосту Якова Митрофанського. На подвір’ї є криниця з цілющою водою.
Довідка
- Троянові вали почали споруджувати племена Черняхівської культури (III–IV ст. н.е.). Пізніше вони служили для захисту від гунів, аварів і булгар.
- У XVII–XVIII ст. територія вздовж Кодими, Тилігулу й Чичиклії стала інтенсивно заселятись.
- На ці родючі землі переселялися нащадки запорозьких козаків і селяни, які рятувалися від панщини.
- Також приїжджали польські селяни з Мазурії, люди з Волині, Запорізької Січі, Молдавії і Валахії.
- Після російсько-турецької війни й Ясського миру 1792 року царський уряд почав колонізацію анексованих земель.
- У ХІХ — на початку ХХ століть Гвоздавка Друга була центром волості Ананьївського повіту Херсонської губернії.
- Лівобережна Гвоздавка підлягала Велико-Бобрицькій волості Балтського повіту Подільської губернії.
- У Гвоздавці Другій свого часу було дев’ять крамниць, дві корчми, оптовий склад вина і спирту, поштова станція й фельдшер.
- У церковнопарафіяльній школі навчалося близько півсотні дітей, а в земській школі — 232 учні. Тепер у вересні за парти сідає лише 104 дитини.
- Волость складалася з п’яти сіл і більше ніж 50 хуторів.
- Дерев’яний Троїцький храм у Гвоздавці Першій існував з 1782 року. У 1865-му на кам’яному фундаменті збудували інший храм на честь Івана Богослова, а в 1882-му збудували дзвіницю.
- Будівлю церкви зруйнували наприкінці 1960-х, на її місці з’явився Палац культури.
- Земська школа зведена 1910 року. Двоповерхову будівлю школи почали будувати в 1938-му.
- До 1959 року діти двох сіл навчалися окремо: в українській та молдавській школах.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
