Страшний рейтинг смертей
Цього року кількість дітей, які загинули внаслідок російських атак, порівняно з минулим роком, зросла майже на 40%.
Станом на 20 травня, згідно з офіційною інформацією ювенальних прокурорів, в Україні загинули 546 дітей, понад 1345 — дістали поранення різного ступеня тяжкості.
Найбільше постраждалих у таких областях:
- Донецької — 531,
- Харківської — 373,
- Херсонській — 151,
- Дніпропетровській — 139,
- Київській — 130,
- Запорізькій — 108,
- Миколаївській — 105.
Одеська область не входить до перших рядків цього страшного рейтингу. Але безцінне життя кожної дитини.
Відлік трагедій = Христове Воскресіння
Першою жертвою рашистів в Одесі стала тримісячна Кіра. У квітні 2022 року, напередодні Світлого Воскресіння російські вбивці завдали ракетного удару по ЖК «Тірас». Крихітка загинула разом із мамою та бабусею. А її батько, який дивом залишився живим, пішов на фронт — віддав своє життя за країну, помстившись за своїх коханих.
Перша загибель в Одесі мирних людей, немовляти, яке ледь з’явилося на світ, вразила, буквально, всіх одеситів.
Хотілося вірити, що світ не допустить повторення трагедії. Але…
У травні внаслідок влучання ворожої ракети в гуртожиток загинув 14-річний В’ячеслав — після оголошення повітряної тривоги він побіг попередити про небезпеку літніх сусідів.
У липні, у розпал канікул — із морем, сонцем, пляжем, пустощами, — рашисти завдали трьох ракетних ударів по базах відпочинку курорту Сергіївка. Тоді загинув 12-річний Дмитро, а шестирічній Саші, яка два тижні пролежала в реанімації з численними переломами й пораненнями, ампутували ногу.
В обіймах мами
Новий 2024 рік в Одесі почався вибухами, розрухою, смертями. У новорічну ніч, коли люди збиралися за святковими столами, рашисти свідомо спрямували дрони на житлові квартали спальних районів.
Цей рік назавжди залишиться чорним для батьків десятикласника Дениса — він загинув просто на їхніх очах, у сімейній квартирі. Убитий рашистами на порозі свого дорослого життя, хлопчик так і не здійснив свої плани і задуми.
Смерть кожної дитини, людини — непоправна втрата. І, судячи з усього, сьогодні українські діти стали однією з військових цілей Росії. Страшною трагедією для Одеси стала ніч 2 березня. Ворожий дрон, вдаривши по багатоповерхівці на Добровольського, зруйнував 18 квартир. Рятувальники розбирали завали кілька днів. Під заваленими стінами і перекриттями було знайдено тіла 12 загиблих. Серед них — п’ятеро дітей.
Восьмимісячну Єлизавету рятувальники знайшли в міцних обіймах мами. Вона до останнього намагалася захистити, закрити собою малечу. Загинули й двоє її інших дітей — дев’ятирічний Сергій та восьмирічна Злата.
Притискала чотиримісячного Тимофія до своїх грудей і його мама. Загиблого трирічного Марка знайшли поруч із тілом його батька. Маму у важкому стані забрали в реанімацію.
Кілька днів люди несли на місце трагедії іграшки та квіти. Запалювали свічки на місці розрухи — де ще вчора був родинний затишок. Допомагали тим, хто залишився без даху над головою. Ось тільки допомогти з поставками ППО одесити не могли… А закордонні партнери, запевняючи в незмінній підтримці України, не поспішали закрити небо над нашими дітьми.
29 квітня по-літньому теплим вечором рашисти вдарили по набережній на 8 станції Великого Фонтану. Для багатьох — улюбленим місцем відпочинку. Унаслідок обстрілу тоді загинуло семеро людей. Багатьох було поранено. Чотирирічну Злату у важкому стані привезла в лікарню невідкладна допомога. Практично місяць лікарі боролися за життя дівчинки. Але травми були дуже важкими — днями Злата померла…
Якщо хочеш — поплач
Ми чуємо їхній сміх на вулицях і біля шкіл. Незважаючи на згорілий «Гаррі Поттер», вони біжать на море, а після прильоту по Палацу спорту — збиралися знову тренуватися на ковзанці.
Діти, вважає психолог Олена Романенко, вміють набагато краще справлятися з переживаннями, ніж дорослі. Це дає їм можливість відрефлексувати свої тривоги, страхи. І в мирний час дитяча нервова система повернеться в норму. А щоб діти без важких наслідків переживали стреси, дорослі повинні постаратися наповнити їхнє життя яскравими емоціями і відчуттями — творчістю, активними іграми, прогулянками. Але, водночас, щоб відпустити будь-які травматичні події, їх краще обговорити. Не варто створювати для дитини паралельний світ, у якому вона нібито може швидко забути те, що пережила. І не заважайте їй плакати — навіть хлопчикові.
Але дуже хочеться, щоб плакали наші діти поменше. Не сиділи годинами без світла. Не тремтіли від страху ночами під вибухи і гуркіт мопедів. І вчилися в шкільних класах — не в укриттях і онлайн. А, головне — щоб були живі та здорові. Пішла безповоротно в минуле страшна статистка дитячих смертей. А дитинство було — як і належить йому — щасливим.
