Майор Служби військового капеланства ОК «Південь» Олена Жевець завойовує довіру військових молитвою і конкретною допомогою.
Вона пройшла шлях від волонтерки й бойової медички до офіцерки капеланської служби. Сьогодні підтримує захисників, їхніх рідних і сім’ї полонених. У розмові йдеться про перші кроки на фронті, віру, страх і те, чому психологічна та духовна підтримка залишатиметься потрібною після завершення бойових дій.
Ключові моменти:
- Олена Жевець прийшла у військове капеланство через волонтерську допомогу.
- На фронті вона починала з простих справ і поступово здобувала довіру бійців.
- Зараз капеланка допомагає військовим різних поглядів і підтримує їхні родини.
- Після війни її служіння стане ще важливішим для тих, хто повертається з фронту та полону.
Про службу військового капеланства
Жінка-капелан у лавах ЗСУ лишається рідкісним явищем для тилу. Для майора Олени Жевець це свідомий і непохитний вибір.
2021 року ухвалили Закон про військову капеланську діяльність. Він реалізував конституційне право військовослужбовців і членів їхніх сімей на свободу віросповідання.
Після початку повномасштабного вторгнення в закон внесли зміни. Тепер капелани мають вищу богословську освіту, бути священнослужителями зареєстрованих в Україні релігійних організацій і мати мандат від церковного керівництва.
Капеланам категорично заборонено видавати зброю та боєприпаси. Начальник Служби військового капеланства ЗСУ полковник Олександр Вовкотеча зазначає: служба присутня в усіх видах і родах військ Сил оборони.
Захищати зі зброєю в руках: чому капеланство і військо сумісні
Медик, військовослужбовець, мати, дружина і капелан — життя Олени Жевець насичене подіями, зустрічами й різними ролями. Головним вона вважає служіння Богу та людям.
Повномасштабне вторгнення вона зустріла в Одесі.
«Я прокинулася на світанку від вибухів», — згадує вона. Чоловік спочатку сказав, що то навчання. Але Олена розуміла і зібралася. Вона вирушила до ТЦК та СП і стала старшим бойовим медиком у роті охорони.
– Олено, як поєднується капелан і зброя?
«Інколи вже й не пояснюю», — відповідає вона. «Я не маю вибачатися за те, що захищаю свою країну. Мене дратує, коли деякі люди використовують релігію, щоб уникати служби. Служити та воювати можуть не всі, але допомагати захищати — можуть усі. Я взяла зброю, як інший солдат, ще будучи капеланом-добровольцем, до призначення на штатну посаду.
Від тюремного служіння до фронту: шлях Олени Жевець до Бога й армії
– До 2022 року вас знали в багатьох бригадах як капелана. Як ви ним стали?
Спочатку Олена працювала тюремним капеланом. Вона каже: віруючим ніхто не народжується, до Бога люди приходять через обставини й інших людей. Віру вона мала завжди, але до служіння привів нинішній чоловік.
Після важкого періоду й хвороби він підтримав її молитвою та діями. Чоловік колись був засудженим, тож вони разом допомагали ув’язненим. Спершу Олена вагалася братися за цю роботу, але погодилась. Вона не шкодує: багато підопічних змінили життя завдяки духовно-психологічній підтримці.
– А як ви опинилися в АТО?
Вони займалися волонтерством. Паралельно Олена навчалася на капеланських курсах, потім закінчила духовну семінарію і здобула магістерський рівень богослов’я. Вона отримала рукопокладення й благословення. Чим більше їздила до фронту, тим більше переконувалася, що її покликання — служіння в армії.
Капеланка Олена Жевець на зраненій Донеччині
«Бути капеланом і стати ним — не одне й те ж»: як завоювати довіру бійців на передовій
Олена вважає капеланство жертовністю, а не просто білим комірцем і Біблією.
– Як захисники сприймали ваші розмови і про що найчастіше говорили?
«Перш ніж люди відкриються, вони мають довіряти й поважати тебе», — каже вона. «Я починала з прання речей.»
– Навіщо?
Вона приїхала до бригади, що тоді стояла у Павлополі. У підрозділі не було кухаря або він поїхав. Командир попросив допомогти. А далі Олена побачила пораненого бійця, який не міг випрати речі. Вона допомогла. Потроху люди почали їй довіряти.
«Я не нав’язую порад щодо життя чи поведінки, лише пояснюю наслідки. Я молюся з людиною, прошу сили в Бога і обговорюю складні ситуації. Важливо стати частиною підрозділу, жити поруч і ділити проблеми. Потрібно вгадувати момент, коли варто говорити, а коли краще мовчати», — пояснює капеланка.
Молитва за медика
– Чи є табу у вашому служінні?
«Є», — відповідає вона. «Якщо чоловік мені симпатичний або я відчуваю, що не можу з цією людиною працювати, я передаю справу колезі. Проте коли мова йде про підрозділ, мої особисті вподобання не важливі. Зазвичай я не обговорюю політику і не сперечаюся, якщо мене не просять про це.»
Міжконфесійний мир та робота з травмами: про що найчастіше говорять військові
– Люди належать до різних релігій і конфесій. Хто до вас приходить найчастіше?
«На війні це не має значення», — каже Олена. «Я представляю євангельську церкву, але молюся і з атеїстами. Людина приходить за словом Божим або просто поговорити. У тилу між служителями різних конфесій конфліктів немає. Ми проводимо спільні молебні під час заходів і державних свят. Бог один — це головне, що треба пам’ятати.»
Разом з о. Василем Вирозубом
Після початку вторгнення Олена повернулася до капеланської діяльності. У частині, де вона служила, не вистачало досвідченого капелана з відповідною освітою. Їй запропонували виконувати обов’язки капелана — вона погодилась. Завдання полягало у запуску роботи Служби військового капеланства. Це стало великим іспитом.
За її словами, робота була складною й відповідальною, але цікавою. Завдяки підтримці старших офіцерів ОК «Південь» та Служби військового капеланства запустити службу вдалося.
– Чим займається капелан на фронті, і що робить Служба військового капеланства в Одесі?
За законом головне — задовольняти духовно-релігійні потреби. Ми працюємо у чотирьох напрямках: душпастирська опіка, релігійно-просвітницька, соціально-доброчинна та консультативна робота. Але всюди головне — турбота про людину.
Олена супроводжує мобілізованих на збірному пункті, залишає контакт і підтримує далі. На акціях вшанування загиблих вона підтримує рідних. Багато її роботи — з родинами. Один боєць провів у полоні майже три роки, і вони з дружиною чекали його повернення. Слава Богу, дочекалися.
– Які найчастіші запити від військових?
Найчастіше це непропрацьована травма у бійців і їхніх родичів. Також зустрічаються страх і відторгнення як війни, так і миру.
– Це як саме?
Людина повертається іншою, а сім’я чекає ту колишню особистість. Це породжує конфлікти. Або мобілізовані, які сумніваються і бояться залишити рідних. Один юнак хотів утекти з центру комплектування, бо хвилювався про вагітну дівчину. Я пообіцяла молитися за нього, розмовляла й намагалася заспокоїти.
– І як склалося?
Він пройшов службу, повернувся й став батьком.
– Після війни ви залишитесь капеланом?
«Сподіваюся», — каже Олена. «Я вже не уявляю життя без цього. Капелани будуть ще потрібні. Повернуться захисники й колишні полонені, їхні душі лікувати буде непросто.»
– Ви в це вірите?
«Впевнена», — відповідає вона. «Бог здатен змінити життя. Найголовніше — вірити.»
З вірою у Бога та Перемогу
Довідка: День військового капелана традиційно відзначають 12 жовтня, на честь святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського. Його вважають засновником військового капеланства.
Цього року Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій запропонувала зробити 12 жовтня державним святом — Днем військового капелана.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
