2008-го українська влада, вшановуючи працю українських археологів, узаконила День археолога. Дата залишилася традиційною – 15 серпня.
З історії археології Одещини
На Одещині збереглися сліди численних народів і племен, які обживали Північне Причорномор’я, – кургани, літописні городища та поселення.
200 років тому в Одесі виник археологічний центр, де займалися дослідженням культури грецьких колоній над Чорним морем. На основі здобутих експонатів науковці П.Дюбрюкс, І. Стемпковський, А. Ашік і Ґ. Блярамберґ організували в Одесі археологічний музей.
Незабаром виникло Одеське товариство історії та старожитностей з офіційним дозволом вести розкопки по всій Україні, займатися вивченням історії та охороною пам’яток.
Найбільшого розвитку досягли археологічні студії в Одесі за часів керування Ернста Штерна, який досліджував грецькі чорноморські колонії, ґотське ювелірне мистецтво й трипільську культуру. Товариство з 1844-го почало друкувати «Записки Одеського товариства історії та старожитностей», випустивши 33 томи. І лише у 1957 році Одеський археологічний музей започаткував неперіодичне видання результатів археологічних досліджень та наукових розробок з питань стародавньої історії південних районів України та Молдови від доби палеоліту до епохи середньовіччя «Матеріали з археології Північного Причорномор’я».
Закладні плити з Білгорода-Дністровського
У Середньовіччі закладні плити ставилися на ознаменування закінчення будівництва замків та фортець. Написи, вирізьблені на них, проливають світло на найменш вивчений період історії Півдня України.
Завдяки ректору Південноукраїнського національного педагогічного університету та археологу Андрію Красножону на стіни Аккерманської фортеці повернули закладні плити XV століття. Вони були відкриті і опубліковані ученими ще в XIX столітті. Проте у 1941 році шість пам’яток епіграфіки було вивезено з фондів Одеського археологічного музею румунською трофейною комісією до міста Яси.
2013-го історик виявив, що частину мармурових дощок повернули 1945 року з окупації. І чомусь пам’ятки потрапили не до Одеси, а до Херсонського історичного музею.
А частина плит наразі зберігається в Національному музеї «Молдова» (без прив’язки до історії походження). Три плити мають тугри Селіма III та містять тексти щодо модернізації фортеці Ізмаїл. Ще дві пам’ятки епіграфіки походять з Аккерманської фортеці. Їхня доля не була відома дотепер, від останньої публікації у 1915 році.
Андрій Красножон
– Таким чином, всі відомі на цей час історичні написи, принаймні аккерманської колекції закладних плит, знайдені та місцями їхнього зберігання визначено Ясси, Білгород-Дністровський, Херсон, – зазначив Андрій Красножон.
Закладні плити є єдиним унікальним підтвердженням дати будівництва фортеці. Їх копії вже знову знаходяться на своїх місцях. Вперше за 530 років головні – Кілійські – ворота Аккерманської цитаделі виглядають так, як їх побачив османський султан Баязид, коли керував облогою і штурмував фортецю в серпні 1484 року.
На третій вежі фортеці була встановлена ще одна плита, будівництво якої було закінчено 31 березня 1454 року.
Найбільша за розмірами і найстаріша з Аккерманської колекції плита була встановлена всередині фортеці на розділовій стіні біля середніх воріт. Вона датована листопадом 1440 року.
Також встановили копію плити з написом на честь Абу-ага, який ремонтував аккерманську цитадель в 1673 році.
Коли росіяни напали на Україну, Молдова була готова допомогти евакуювати з Херсону закладні плити Білгород-Дністровської фортеці часів правління Штефана чел Маре. На щастя, аккерманські експонати окупанти вивезти не встигли.
Цікавий факт: Тетяна Пассек почала займатися трипільською культурою 1925-го, вивчаючи в Одеському археологічному музеї колекцію Ернста Штерна з розкопок поселення Петрени. Перша публікація на трипільську тематику присвячена саме цій пам’ятці.
На фото: закладна плита на Аккерманській фортеці
