Ключові моменти:
- Доброволець пройшов бойовий шлях від Миколаївщини до Авдіївки.
- Після тяжкого поранення йому провели понад 50 операцій.
- Ветеран потребує ще однієї дорогої операції.
- Андрій і досі домагається належних державних виплат.
У невеликому селі Маловасилівка на Одещині ветеран Андрій Кардашов повільно наново вибудовує життя після важкого поранення. Кореспондент Юрій Федорчук побував у нього вдома, поговорив із ветераном та його рідними й дізнався, з якими викликами Андрій стикається вже поза фронтом. Матеріал також містить інформацію про діючі державні програми підтримки поранених військовослужбовців.
Бойовий шлях — від Баштанки до Авдіївки
На другий день повномасштабного вторгнення Андрій Кардашов, професійний будівельник із багаторічним стажем в одеській компанії, зранку пішов у військкомат, а вже 26 лютого вирушив добровольцем на Миколаївщину разом із іншими однодумцями.
Перше бойове хрещення Андрій отримав у Баштанці — там навесні 2022 року місцеві мешканці разом із підрозділами територіальної оборони та ЗСУ зупинили просування великої російської колони, не давши противнику просунутися до Кривого Рогу, Кіровоградщини й Дніпропетровщини.
Упродовж війни Андрій служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді на посаді командира відділення. Виконуючи завдання на південному напрямку, він брав участь у звільненні Херсонщини, утриманні позицій на лівому березі Дніпра, діяв під Соледаром, а згодом — на Курщині.
— У моєму підрозділі було десятеро штурмовиків і двоє прикомандированих. Ми діяли з БМП, яка тримала вогневе прикриття на відстані кількасот метрів, щоб ворог не помітив наші позиції, — згадує Андрій. — Бронетехніка також служила для евакуації поранених і загиблих. Тепер мої побратими на Запорізькому напрямку вимушені нести поранених по кілька кілометрів. З тих, з ким я починав, залишилося дуже мало — нещодавно поховав ще одного друга, 29-річного кулеметника, у якого серце не витримало навантаження.
Прив’язаний до нош, повз із перебитими ногами до порятунку
27 лютого 2024 року під час оборони Авдіївки Андрій прикривав відступ підрозділів на нові рубежі. Тоді бригада зазнала великих втрат, і Андрія важко поранило.
Бійці 61-ї бригади разом із третьою штурмовою намагалися стримати наступ у районі Орлівки. Команда Андрія закріпилася в кількох хатах села й потрапила під обстріл. Вибух забрав життя одного бійця, ще четверо зазнали поранень, а Андрія сильно пошкодили ноги.
— Майже кілометр сільською вулицею під обстрілами мене тягнув на собі побратим, — розповідає ветеран. — Дорогою нас накрило міною ще раз, а потім у пункт евакуації влучила мінометна міна. Здавалося, осколки просто відірвали ноги. Хлопці розбіглися, а я, прив’язаний до нош, повз і підтягувався, щоб вибратися з-під обстрілу й вижити.
З численними переломами ніг і таза, пробитою легенею, травмованою рукою та контузією непритомного доправили до шпиталю в Дніпрі.
П’ять діб у комі і понад півсотні операцій
Майже п’ять днів Андрій був у медикаментозній комі. Лікарі врятували його від двічі клінічної смерті, стабілізували стан і почали інтенсивне хірургічне лікування. Усього медики здійснили понад п’ятдесят оперативних втручань, щоб зберегти життя чоловікові. Колеги навіть намагалися організувати лікування у Швейцарії, але транспортування було надто ризикованим.
Після року прикутості до ліжка м’язи атрофувалися: ноги не згиналися в колінах, а в тілі залишилося багато металевих фрагментів.
«Ходити важко, бо одна нога тепер коротша»
Після восьмимісячної реабілітації та паліативної допомоги у лікарні на Буковині Андрія поступово поставили на ноги. Спочатку він навчався ходити на милицях, а зараз уже сам себе обслуговує.
— Мені важко ходити: одна нога стала коротшою на три з половиною сантиметри. Ступні майже не відчуваю, а численні осколки в ногах і тазу болять при русі. Потрібна ще одна операція з видалення фрагментів — близько 150 тисяч гривень. До того ж у мене діагностовано остеопороз і міжхребцеву грижу, яка з’явилася ще у 2023 році. Тоді не міг лишити побратимів, щоб лікуватись, — щиро каже Андрій. — Зараз же змушений більше користуватися стареньким німецьким електровізком, який подарували волонтери. Якщо він вийде з ладу, пересяду на вітчизняний агрегат.
«Єнот» подарував побратиму стареньку «четвірку»
Нині Андрій живе в Маловасилівці, у хатині, яку для нього придбала сестра під час його лікування. Друг із фронту на прізвисько «Єнот» підвіз йому стареньке авто, щоб він міг вирішувати побутові справи.
Водійського посвідчення в Андрія немає, хоча за час служби він змінив кілька автомобілів і об’їздив на них пів країни. На фронті без коліс були б великі проблеми — техніку купували й ремонтували своїм коштом для виконання бойових завдань і евакуації поранених.
Ветеран також пояснює, що люди з інвалідністю можуть безкоштовно пройти навчання водінню та отримати посвідчення або переобладнати авто під ручне керування, але відповідні державні інклюзивні програми діють не в усіх містах — один із центрів знаходиться в Рівному.
Мріє про власний бізнес і міцну сім’ю
Окрім прав на керування, Андрій прагне оформити всі законні виплати та започаткувати власну справу.
Після реабілітації й отримання другої групи інвалідності йому довелося двічі проходити військово-лікарську комісію. Хоча чоловік усе ще рветься до служби, через травми його визнали небоєздатним. Попри це, з військового обліку його ще не зняли, а фахівці терцентру комплектування й досі не допомогли оформити виплати за поранення та заслужену пенсію.
Андрій каже, що його товаришам, які лікувалися разом у реабілітаційному центрі, виплати оформлювали впродовж 4–6 місяців, а їхні пенсії значно вищі за його нинішні 15 тисяч гривень.
Ці клопоти заважають ветерану поїхати за кордон на дообстеження й реабілітацію, де, на думку його побратимів і родичів, доступні новітні методики протезування та лікування.
— Побратими кличуть в Ісландію та Нідерланди, родичі — у Францію, сестра — у Німеччину. Вони кажуть, що там після поранень значно покращується стан. Я сподіваюсь, що до дня народження 9 серпня нарешті отримаю належну державну допомогу. Хочу зайнятися тепличним бізнесом і створити сім’ю, жити спокійно, — ділиться планами Андрій.
Куховарить, косить сіно та приймає побратимів
Незважаючи на обмеження, Андрій не сидить без діла: купив електротример і косить люцерну на городі — сіно для худоби сестри, доглядає господарство, часто готує для племінників Стасика та Іринки.
Нещодавно він пригощав традиційними болгарськими стравами свого кума і побратима «Єнота», який приїхав порибалити на Тилігулі й підзарядити сили перед поверненням на передову.
Ветеран також допомагає фронтовим друзям: наприклад, віддав свою боєву амуніцію, натомість отримав тубус від натовського снаряда, який продали на благодійному аукціоні для підтримки ЗСУ.
Довідка
Військовослужбовці, які зазнали поранень (контузій, травм, каліцтв) під час захисту Батьківщини, мають право на збереження основного грошового забезпечення, щомісячну додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн на час лікування, а також на одноразову допомогу у разі втрати працездатності чи встановлення інвалідності.
Читайте також:
- «Я не жертва, я – морпіх»: як психологиня пережила полон і повернулася, щоб рятувати побратимів
- Військовим не доплачують бойові: чому гроші «зависають» і що робити
- «На милицях ходив по колу»: ветеран з Одеси розповів, як бюрократія випробовує захисників у тилу
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
