Форум як спроба об’єднати розрізнену систему
Ініціаторами та організаторами події стали громадська організація «Захист держави», ГО «Вільні та вірні» та Агенція регіонального розвитку Одеської області. Уже сам перелік організацій свідчить: захід мав на меті не лише розгляд окремих тем, а пошук шляхів поєднання різних рівнів — від місцевих громад до державних інституцій.
Саме ГО «Захист держави» виступила каталізатором цієї дискусії.
Голова одеського осередку організації Олексій Земляний зазначив:
«Ми сьогодні зібралися не лише для розмов. Потрібно розпочати процес об’єднання. Оборона країни — це не лише завдання армії. Якщо кожен залишиться у власній ніші, держава не витримає. Необхідна система. А її сьогодні немає».
Війна як нова реальність
Земляний постійно повертався до ключової думки, яка звучала майже як застереження:
«Наш ворог не зникне за кілька місяців чи навіть року. Це питання років. Ми маємо навчитися жити в цій реальності». Таке твердження означає необхідність переосмислення підходів до освіти, підготовки, ролі громад і співпраці між суспільством та державою.
Саме тому головна мета форуму була сформульована як створення регіональної платформи національного спротиву.
Не емоції, а практичні навички: як трансформується школа
Однією з ключових тем став блок освіти — саме там відбулася відверта розмова про реалії й виклики.
«Це вже не може бути навчання за плакатами та загальними вказівками. Діти повинні відчувати суть предмета», — говорить експертка з освіти, директорка ГО «ДІТИ.UA» Олена Буйневич.
Сучасний курс «Захист України» охоплює домедичну допомогу, базові навички роботи з дронами, військові технології та протидію інформаційним загрозам. Проте поряд із новою програмою лишаються старі проблеми.
«Питання, хто викладатиме цей курс, залишається відкритим. Ми розраховуємо, що військові повертатимуться й захочуть працювати в освіті», — каже вона.
Нині у школах часто викладають або колишні воєнруки, або вчителі фізкультури, котрі не завжди мають належну підготовку.
Ще одна проблема — сама модель викладання. Модульний підхід, коли курс подається «кусками», дає слабкий результат.
«Без регулярного повторення знання швидко забуваються», — підкреслює Буйневич.
Навіть за наявності оснащених осередків — в Одесі їх поки вісім — виникає питання безпеки: перевезення дітей між навчальними закладами під час тривог і обстрілів створює додаткові ризики, які неможливо ігнорувати.
Політика: найслабша ланка системи
Найгостріша частина дискусії стосувалася політичного та управлінського рівня. Аналітичні висновки, представлені на форумі, показали: більшість громад наразі неготові до нових викликів. Це не емоційна оцінка, а практичний висновок: багато територіальних громад не мають потрібних фахівців, ресурсів чи системної політики, особливо коли йдеться про роботу з ветеранами.
«Ветеранська політика сьогодні — це набір розрізнених ініціатив: десь працюють громадські організації, десь — волонтери, десь — самі ветерани. Це не є системою», — свідчать дослідження Агенції регіонального розвитку.
«Коли почнеться масове повернення ветеранів, ми просто не витримаємо. Система не готова їх прийняти», — говорить представник агенції Валерій Мітішов. — «Це не проблема окремого міста чи області — це загальнодержавний виклик. Проте вирішувати треба на місцевому рівні: громади мають бути підготовленими. Багато хто думає, що це його не торкнеться, але війна вже зачепила всіх. Питання в тому, чи ми готові до цього».
Дослідження також виявили, що вчительські зарплати в школах такі низькі, що далеко не кожен ветеран погодиться працювати у навчальному закладі — адже потрібно годувати сім’ю. Це теж треба враховувати.
«ТІНЬ» і безжальна реальність війни
Експозиція, яку представила ветеранська ГО «ТІНЬ», нагадувала про безпосередню жорстокість війни. Фрагменти боєприпасів, міни та частини озброєння були не просто експонатами — вони свідчили, що загроза поруч.
Максим Живанов, керівник підрозділу ГО «ТІНЬ», підходить до підготовки максимально приземлено: без складних теорій, але з акцентом на те, що реально працює. На його думку, починати треба з базових навичок, які вже сьогодні можуть врятувати життя. «Ми багато говоримо про тактичну медицину, але починати слід хоча б з домедичної допомоги. Перш за все — зупинка кровотечі. Саме через кровотечі відбувається найбільше втрат», — пояснює він. Для навчання цьому дітям і дорослим не потрібні надзвичайні ресурси — потрібні люди, які вміють і готові навчати.
«У нас є ветерани і люди з бойовим досвідом. Вони можуть розповісти не те, що написано в підручниках, а те, що працює насправді», — додає Живанов.
Водночас він звертає увагу на хронічну відсутність системності: про потребу навчання говорять давно, але впровадження відбувається занадто повільно.
«Ми вже третій рік наголошуємо, що такі заняття мають бути в школах. Але постійно виникають перепони: бракує фахівців, часу або обладнання», — констатує він.
Живанов також підкреслює важливість інформаційної безпеки: сучасна війна ведеться не лише на полі бою.
«Сьогодні людина має вміти не лише накласти турнікет, а й розуміти, що відбувається навколо неї. Інформації дуже багато, і не вся вона правдива. Це теж частина підготовки», — зазначає він і наголошує: якщо не вкладатися в молодь зараз, через кілька років втратимо цей ресурс. Це вже не лише питання освіти, а питання безпеки.
Тактична медицина: межа між життям і смертю
На форумі тактичну медицину розглядали не як спеціалізовану дисципліну, а як базову навичку виживання, без якої сьогодні складно уявити не лише фронт, а й тил. Томаш Кжинувек, військовослужбовець ЗСУ, громадянин Польщі та фахівець із тактичної медицини, наводив приклади з власного досвіду: знання тут не є опцією, від них залежить життя.
«Якщо ти не знаєш, що таке турнікет і як ним користуватися, ти не виживеш і не зможеш допомогти іншим», — підкреслив він. За його словами, тактична медицина поєднує тактику — здатність діяти й залишатися в безпеці в умовах загрози — і медицину, яка дає шанс вижити після поранення. Ця зв’язка має стати базовою для кожного, незалежно від приналежності до армії.
«Удар може трапитися не лише на фронті — це можуть бути міста та цивільні. Якщо поруч немає лікаря, перші хвилини вирішують усе. Якщо в тебе є турнікет і ти знаєш, як ним користуватися, — ти можеш зупинити кровотечу і виграти час», — пояснює Кжинувек.
Він також акцентує, що багато смертей спричинені не самим пораненням, а відсутністю негайної допомоги через брак знань, страх чи розгубленість. Тому базові навички мають бути доступні кожному — так само, як колись елементарні правила безпеки. Український досвід у цій сфері вже привертає увагу закордонних колег: західні фахівці дедалі частіше звертаються за навчанням, адже наші навички формуються в реальних умовах щодня», — додає він. Тактична медицина поступово виходить за межі суто військової тематики і стає частиною суспільної культури безпеки.
Ветерани: не тягар, а фундамент системи
Про ще одну важливу складову цієї системи — як перетворити бойовий досвід на навчальний ресурс — говорила секретар ГО «Спільнота майстрів-інструкторів» Наталя Білоножко.
Вона наголосила: повернення ветерана в цивільне життя має містити не лише підтримку, а й інструменти, щоб він міг передавати свій досвід іншим.
«Головне, щоб бойовий досвід не залишався особистою історією, а перетворювався на знання, яким можна користуватися в громадах», — пояснює вона.
З цією метою розробляються спеціальні курси для ветеранів — програми підготовки інструкторів, де їх навчають не лише змісту, а й методиці викладання: як працювати з аудиторією, доносити інформацію та будувати навчальний процес.
«За два тижні не зробиш професійного викладача, але можна дати базову структуру: як упорядкувати знання, пояснювати та працювати з людьми», — каже Наталія.
Ветерани самі відчувають попит на таку підготовку: багато хто прагне продовжувати навчання, вдосконалюватися та бути корисним у мирному житті. Тому програми планують розширювати: додавати курси з лідерства, комунікацій, зворотного зв’язку, оцінювання — усе, що допоможе перетворити індивідуальний досвід на системний ресурс. Частина підходів адаптована з міжнародного досвіду, який українські фахівці вивчали за кордоном.
«Ми бачимо, що моделі працюють, і можемо їх пристосувати до українських реалій», — додає вона.
Але головне, наголошує Наталія, — не лише курси, а логіка за ними: ветеран має стати не просто отримувачем допомоги, а активним учасником процесу, творцем нової культури безпеки, яку він передаватиме далі. Така роль може стати ключем до повноцінної інтеграції ветеранів у життя громади.
*****
Підсумовуючи результати заходу, Олексій Земляний чітко сформулював основну ідею, яка випливала з усіх виступів і дискусій: національний спротив не може бути лише набором окремих ініціатив або виключною відповідальністю військових — це мають бути спільні зусилля всього суспільства.
На форумі оголосили про плани зі створення Регіональної платформи національного спротиву та мережі центрів підготовки населення на базі осередків ГО «Захист держави» та партнерських структур — як просторів для координації та взаємодії.
Форум в Одесі продемонстрував просту істину: міцний тил — це не лише слова, а система. Такої системи наразі немає, і її доведеться створювати швидко, послідовно і спільно.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
