Монашеський шлях і божий дар Василя Островідова
Вдруге вулиця Новосельського набула своє нинішнє ім’я в 1995 році, коли одеським топонімами взялися повертати історичні назви. Вона на самому початку колись називалася Німецькою, потім Колоністською, Ямською, Казарменною, Лютеранською. З 1899 року – Новосельського (на честь міського голови Одеси Миколи Олександровича Новосільського). З 1923 року – вулиця Островідова. З 1995 року – знову Новосільського.
Якби її не перейменували тоді, це сталося б зараз із набранням чинності законом про декомунізацію топонімів. Тому що Василь Андрійович Островідов (1864-1921) був «червоним». Хоча не просто «червоним», а «червоним»… священиком. Коротше, як кажуть в Одесі, боже ж ти мій же ж, яка це була нестандартна, а тому, як на мене, цікава особистість!
Вас також може зацікавити: Його повісили в Одесі, потім назвали вулицю, а потім усе скасували: історія одного революціонера
Народився він у Саратовській губернії у сім’ї дяка. Було зрозуміло, що зумовлений йому був шлях у священнослужителі. Його віддали до духовного училища, там він вивчив основи Закону Божого та богослужіння і був направлений послушником до монастиря.
Ан не «зрослося» щось у Василя Островідова з чернечим колективом. Він пішов із монастиря і став «підхалтурювати» уроками. Незважаючи на те, що він покинув монастир, Всевишній його не покинув – тому що з роками обдарував чудовим голосищем – басом. І Островідов став співати у церковному хорі при Саратовському кафедральному соборі.
Зірка оперної сцени
Незабаром він уже в московському музично-драматичному училищі навчався співу (4 роки!) і ще співав в опереті та в церковному хорі Архангельського собору кремля. 1892 року виступив на сцені Великого театру. Загалом, перед Островідовим навстіж відчинилися двері найзнаменитіших театрів.
Читайте також: Пісні цього одесита неодноразово звучали у голлівудських фільмах
Оксамитовому басу Василя Тассіна (таке він взяв собі сценічне ім’я) аплодували любителі опери від Києва до Хабаровська. 1902 року оцінили талант і одесити: він виступав в оперному театрі. Не обійшлося без підкорення Тассіним та Італії. Там він відточував співочу майстерність, блискуче виступав у Мілані, Римі, Турині та інших містах. Його репертуар перевищував 60 оперних партій!
Бойовий священик
Але прийшов 1909 рік і – вибух мозку! Островідов раптом завершив шлях оперного співака! Він кинув «все, що нажите непосильною працею», кинув сцену і знову повернувся до божого промислу. Відтепер у міському соборі Владивостока звучав його бас. 1914 року Островідова перевели до Херсонської єпархії, і він став протодіаконом при Спасо-Преображенському соборі в Одесі.
У лютому 1917 року Островидов був підвищений до сану священика. І вирішив вирушити на фронт – полковим священиком. Служив, мабуть, чесно: у травні 1919 року отець Василь повернувся до Одеси Георгіївським кавалером. Був призначений настоятелем церкви Святого Духа біля Дюківського саду.
Червоний батюшка
Більшовики тим часом всіляко афішували свою боротьбу за робітничо-селянське благополуччя, і священик Островидов, який щиро жадав того ж, волею – неволею уславився «червоним батюшкою».
Ще стаття на тему: Вулиці Дзержинського та Менжинського: чому їх більше немає в Одесі
При храмі він відкрив пекарню та їдальню. Але хотілося зробити більше для трудящих мас, що страждають. І отець Василь запропонував тим, хто стояв при владі, допомогу в організації порубки лісу для опалювального сезону в Одесі. Отримав мандат та був відряджений для лісозаготівель у район міста Балта.
На ті часи випадок надзвичайний: священик став радянським діячем! При цьому він обов’язково проводив службу в сільських храмах і також обов’язково завершував свою проповідь закликом до селян надавати посильну допомогу радянській владі.
Унікальний похорон
Закінчилося це цілком очікувано для обстановки громадянської війни: у травні 1921 Василя Островідова вбили в селі, де він залишився на ночівлю. Одна з численних місцевих банд увірвалася до села і насамперед порубала шашками «червоного активіста».
Ви також можете дізнатися: Чому в Одесі вже немає вулиць Володарського та Воровського
Тіло пізніше перевезли до Одеси та поховали на 1-му Християнському цвинтарі. Дивовижно, але останні почесті йому віддавало місцеве духовенство разом із радянськими працівниками. І ті, й інші щиро журилися! А через 2 роки на його честь було перейменовано вулицю…
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
