Сибірське місто і румунська опозиція проти України
У Київському районі Одеси була вулиця, названа на честь міста Омськ в ерефії. Це місто-мільйонник у Сибіру, великий транспортний вузол. Там розташовані підприємства машинобудування, нафтохімії та аерокосмічної індустрії. Все це цікаво, але є проблема: поки що у нас немає ні дронів, ні ракет, які б за 3 тисячі кілометрів могли передати від України гарячий привіт місцевим жителям і «підкоригувати» ці законні цілі. Ну, на жаль, але тепер і вулиці Омської в Одесі немає. Вона тепер називається – Василя Барладяну.
Хто ж він? Василь Володимирович Барладяну – український історик мистецтва, поет, журналіст і громадський діяч, політичний в’язень часів СРСР (1977-1983).
Народився на території Трансністрії в 1942 році. Для розуміння: губернаторство Трансністрія – адміністративно-територіальна одиниця, утворена румунською владою на частині окупованих Вінницької, Одеської, Миколаївської областей УРСР і лівобережної частини Молдавської РСР в роки Другої світової війни.
До речі, по цій темі у березні 2023 року почала виступати лідерка румунської ультраправої партії S.O.S. Діана Шошоаке, яка представила законопроєкт з вимогою «денонсації договору про добросусідство та співпрацю між Румунією та Україною».
Ця не зовсім адекватна особа вимагала, щоб Румунія анексувала українські території, які колись були частиною Румунії. Серед них вона назвала Північну Буковину, Герцу, Буджак (Болград, Ізмаїл), історичний Марамуреш (зараз це Хустський, Міжгірський, Тячівський та Рахівський райони Закарпатської області України) та острів Зміїний. «Закушувати треба!», – як сказав герой популярної кінокомедії про Івана Васильовича.
Письменник, науковець, викладач
Дід Василя Барладяну був генерал-хорунжий Армії УНР Андрій Гулий-Гуленко. Коли Василю було 3 роки, радянські спецслужби викрали його батька, засудили до каторги, де він і зник на уранових рудниках. У 1964 році Барладяну закінчив Одеську школу військових кореспондентів, у 1970 році – філологічний факультет Одеського університету.
Також навчався в Бухарестському та Софійському університетах, очолював кабінет мистецтвознавства в Одеському університеті, викладав історію світового та українського мистецтва, класичну європейську літературу, етику та естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту.
Досліджував українське народне та професійне мистецтво, середньовічні літературно-художні та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. До речі, мови його творів – українська, російська, румунська, німецька, англійська, французька.
Читати також: Його називали «прикметою Одеси»: на честь кого перейменували вулицю Єнісейську
Вини не визнав: два тюремних терміни, карцер і голодування
Регулярні переслідування почалися в 1972 році. КДБ у 1974 році звинуватив його в українському націоналізмі. Виключили з партії, звільнили з роботи в Одеському університеті, а також з Музею народної архітектури та побуту в Києві. У 1976 році Барладяну влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного та східного мистецтва. Наукові статті публікував під прізвищами друзів.
16 червня того ж року в його квартирі провели обшук, вилучили збірку віршів «Ший, дружино, скоріше прапор», автобіографічну повість «Компромісу не буде», ряд статей про ситуацію в Україні.
У 1976 році Барладяну передав в Українську Гельсінську групу копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської області з протестом проти переслідувань за національною ознакою, а також статтю «До людей доброї волі».
2 березня 1977 року його заарештувала Одеська прокуратура, він оголосив безстрокове голодування, яке на прохання рідних припинив після суду в червні 1977 року. Йому дали три роки таборів загального режиму («наклеп на радянський державний і суспільний лад»).
Барладяну не визнав себе винним. Термін відбував у Рівненській області, у кам’яному кар’єрі. Пів року провів у карцері – за те, що «не став на шлях виправлення». Неодноразово оголошував голодування: сумарно за три роки голодував 13 місяців і 17 днів.
У ув’язненні створив збірку віршів «Між людством і самотністю», два цикли оповідань і кілька статей із викриттям радянського режиму. Вони були опубліковані у Парижі у 1979 році.
Ви також можете дізнатися: В Одесі Уральський провулок перейменували на честь закатованого сценариста кіностудії
За три дні до завершення терміну Барладяну перевели до Рівненського СІЗО, де сфабрикували нову справу, і в серпні 1980 року він був засуджений ще на три роки за тією ж статтею. Звільнився у лютому 1983 року, влаштувався в Одесі електромонтером.
Написав повість «У дорозі до матері», історичну драму «Овідій», збірку віршів «До Оксани», а також кілька статей з історії української культури.
Василь Барладяну переміг радянську систему
У 1987 році разом з іншими відомими політичними в’язнями, зокрема Степаном Хмарою та В’ячеславом Чорноволом, створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління. У 1990 році Барладяну побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні.
У Торонто вийшли збірки його есе «Біля воріт держави» та «Ще раз про полон». Опублікував десятки статей у пресі з політичних питань: «П’ята колона», «Як розв’язати молдавський вузол», «Як розрубати кримський вузол», «Історія московського бандитизму» тощо. У 1992 році він повернувся до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 році читав лекції в Духовній академії УПЦ КП.
Василь Барладяну помер в Одесі у 2010 році. Вважаю, що орден «За заслуги» від України та назва вулиці в його рідній українській Одесі – заслужені нагороди.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
