Ну, Уральський хребет, здавна прозваний «кам’яним поясом», розділяє Європу та Азію, багатий край. Можна було б обмежитися побажанням громадянам ерефії подавитися своїми багатствами, попередньо закопавши тих, хто вже подавився українськими. Нехай би «кам’яний пояс» перетворився на шкіряний і ліг удавкою на їхні шиї!!! (стільки емоцій у першотравневий ранок – після нічного обстрілу Одеси варварами).
Та ж попереду – 9 травня. А давайте-но пригадаємо те, що виголосив до сакральної дати російський тоді ще прем’єр путлер: «Статистика свідчить, що найбільших втрат зазнала саме РСФРР – понад 70%. Це означає, що війну виграно, не хочу нікого ображати, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все в документах».
Що ж, документи – так документи: давайте вивчимо документовані факти. А то дехто Ломоносова цитує: «російська могутність приростатиме Сибіром», а про те, як Сибір разом із Заураллям приростали евакуйованими українськими заводами і фабриками, «чомусь» забувають.
Уральська промисловість родом з України
Так, в Орську (Південний Урал) і в Югрі (Сибір) відродився Краматорський завод важкого машинобудування. Та ще й, до речі, під Москвою, в Електросталі. У Магнітогорську вже наприкінці 1941-го почав виробляти танкову броню найпотужніший у СРСР товстопрокатний стан, вивезений з Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.
А ось історія сибірського комбайна «Єнісей»: у 1941 році в Красноярськ був евакуйований із Запоріжжя завод «Комунар», який так і залишився в Росії під новою назвою «Красноярський завод комбайнів». Майже половину комплектуючих до своїх машин він продовжував отримувати з України.
До містечка Похвистневе Самарської області у 1941 році був вивезений Дніпропетровський обозний завод. Потім на його базі було створено оборонне підприємство, яке з роками стало заводом «Волзький трактор».
Челябінський трубопрокатний завод 1942 року народження може вважати своїм «батьком» Маріупольський трубний завод.
Завод «Алтайвагон»: підприємство з’явилося у 1941 році з потужностей евакуйованого Дніпродзержинського вагонобудівного заводу імені газети «Правда».
Скажемо, звичайно, і «за Одесу», спираючись на дані «Вісника Одеського історико-краєзнавчого музею». З Одеси евакуювали 30 підприємств, і це тільки союзного та республіканського значення.
Одеський верстатобудівний завод ім. Леніна почав працювати в Стерлітамаку (Башкирія). Завод ім. Петровського виробляв посуд у Березниках Пермської області. Завод ім. XVII партз’їзду – у Барнаулі. Швейна фабрика ім. Воровського і машинобудівний завод «Червона гвардія» – у м. Черемхово Іркутської області. Джутова фабрика була евакуйована до Куйбишевської області. Завод «Запчастина» – в Оренбург, де почав випуск запчастин для сільгоспмашин.
Завод ім. Жовтневої революції – у м. Рубцовськ, де отримав назву «Алтайсельмаш». Він настільки виріс до 1943 року, що окрім продукції оборонної промисловості, розпочав виготовлення кінних, а потім тракторних плугів та запчастин до них.
Канатний завод був евакуйований у Магнітогорськ, де мав статус самостійного цеху при металургійному заводі. Рибоконсервний комбінат – у місто Сургут. Нафтоперегінний завод вливався в аналогічне підприємство на Поволжі. Загалом, таких прикладів можна навести ще десятки, але хіба вищесказаного недостатньо, щоб зрозуміти істину?
Читайте також: Перейменування в Одесі: як вулиця Білоруська стала Кастуся Калиновського
Гео Шкурупія розстріляли за те, що він був українцем
Далі – про те, ким був Гео Шкурупій. Народився в Бендерах у 1903 році, рік смерті – 1937-й, що не потребує коментарів. Це український письменник, поет, один із представників розстріляного (у прямому сенсі слова) Відродження.
Гео Шкурупій працював в Одесі на Одеській кінофабриці редактором і сценаристом з 1925 по 1927 рік. За сценаріями Шкурупія поставлені фільми: «Синій пакет» (1926), історична драма «Спартак» (1926).
Перший поетичний збірник «Психотезі. Вітрина третя» вийшов у 1922 році. У 1923 році видає збірник «Барабан. Вітрина друга». В Одесі написав поетичний цикл «Море» (1927), з 1925 року почав писати та видавати прозу.
Список видань його творів налічує 21 позицію. Шкурупій писав українською мовою. Людям з Уралу це здалося злочином. Шкурупія заарештували в Києві у грудні 1934 року за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН».
Навесні 1935 року йому «з пальця висмоктали» 10 років виправно-трудових таборів. Дружина з дитиною були виселені з Києва. Покарання Гео відбував на Соловках. У листопаді 1937 року «особлива трійка» переглянула справу Шкурупія і засудила його до смертної кари. Вирок виконано 8 грудня…
Ще по темі: Вулиця Говорова стала вулицею Добровольців: що стоїть за цими назвами (відео).
