Секрет імені
Нагадаю: всі ми з вами у шкільній програмі з української літератури ПРОХОДИЛИ Карпенка-Карого. Проходили – і пройшли. Повз. Трохи – біографію, небагато, і, пам’ятається, без найменшого інтересу (що вдієш – «обязаловка») – його твори. Зате з висоти років поглянеш, задумуєшся – і життя він прожив цікаве, і його теми зовсім не з пальця висмоктані, самим життям підказані, а значить і сьогодні актуальні.
Отже, Іван Карпенко-Карий (29 вересня 1845 – 15 вересня 1907) – український письменник, драматург, один із корифеїв українського театру. На світ з’явився він у селі нинішньої Кіровоградської області, у родині збіднілого шляхтича. І був він тоді Іваном Карповичем Тобілевичем. А псевдонім, що увійшов в історію, це сукупність батьківського імені та Гната Карого – улюбленого ним персонажа з шевченківського «Назара Стодолі».
В 1859 Іван з відзнакою закінчив училище і в 14 років почав працювати писарем у пристава (це типу дільничний поліцейський), а потім – канцеляристом в міській управі. Потім перейшов на службу до суду. 1865 року перебрався до Єлисаветграда (нині Кропивницький), де до 1883 року працював столоначальником (це, типу, заввідділом) поліцейського управління.
Читайте також: Одеський провулок Невського перейменували на честь Василя Кричевського: ким був цей видатний українець
Дивний поліцейський
Івана Тобілевича називали дивним поліцейським: не брав «баранчик у папірці», тобто, хабарів, і більше того – не лаявся «по-московськи»! Коли з роками жандармерія зажадала відсторонити його від служби за неблагонадійність, цей наказ місцевим начальством був проігнорований. Потрібен був спецнаказ МВС!
Чому «неблагонадійність»? У жандармерії звернули увагу, що у Єлисаветграді багато нелегалів-«народовольців» отримали паспорти, тобто, повний ступінь свободи. Як виявилось, їм, виходячи із власних переконань, допомагав Карпенко-Карий. Як наслідок – заслання на 5 років до Новочеркаська.
Дружина його на той час почила в Бозі, і шестеро (!) дітей залишилися під опікою діда Карпа. 1887 року Іван зміг повернутися до України. Він оселився на своєму отриманому у спадок від батьків хуторі Надія, названому на честь дружини. 1906 року важка хвороба змусила Карпенка-Карого виїхати до Берліна на лікування. Там 1907-го він помер. Поховали його вдома, на хуторі Надія…
Ви також можете дізнатися: В Одесі вулицю Салтикова-Щедріна перейменували на Пилипа Орлика: чим прославився цей гетьман
Закоханий у театр
А тепер – про творчу спадщину. З молодих років він буквально закохався в театральне дійство. Одного разу довелося півсотні верст добиратися до губернського міста, щоб побачити Отелло у виконанні Айри Олдріджа – чорношкірого лицедія, що приятелював з Тарасом Шевченком. Що цікаво: Іван Карпович, який взагалі не володів англійською, вже в літньому віці міг мовою оригіналу переказати монологи шекспірівського мавра!
У творчому доробку Карпенка-Карого – 18 п’єс. Вони різноманітні за жанрами: це мелодрами, ліричні та сатиричні комедії, трагікомедії, трагедії. Феноменальним назвав його талант Іван Франко, причому талант не лише драматурга, а й артиста, яким він тривалий час і був.
Найбільш відомі його п’єси – це «Мартін Боруля», «100 тисяч» та «Господар». Вони у шкільній програмі, але з того часу я їх не запам’ятав – взагалі (на відміну, наприклад, від «Енеїди» Котляревського). Не для того віку їхня тема.
А ось із десяток років тому на сцені нашого Херсонського драмтеатру я із задоволенням подивився класно поставлені «100 тисяч» – і ахнув: невже це 1889 року створено!? Начебто вчора! У нас і зараз такі самі хитрюги та шахраї – один до одного! Говорячи про Карпенка-Каром, Франко назвав його одним із батьків українського театру. Тож недарма Київський національний університет театру та кіно носить ім’я цього великого українського драматурга.
Український театрал замість радянського ґрунтознавця
Провулок Карпенка-Карого з’явився у Київському районі Одеси у 2024 році. А раніше це був провулок Академіка Вільямса. Коротко – про цю людину. Роки життя: 1863-1939. Топонім змінено на виконання закону про декомунізацію.
Василь Робертович Вільямс – радянський ґрунтознавець-агроном, академік Академії наук СРСР, АН Білоруської РСР, Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук, один із основоположників агрономічного ґрунтознавства, депутат Верховної Ради СРСР, Лауреат Ленінської премії. З 1894 року і до кінця життя очолював кафедру загального землеробства та ґрунтознавства московської сільгоспакадемії ім. Тимірязєва (1922-1925 – ректор).
Наукові роботи Василя Вільямса мали чимало практичного значення. Він став автором підручників із ґрунтознавства та землеробства. До речі, був сином інженера, який емігрував із США. У середині XIX століття його батько – Роберт Оскар Вільямс переїхав із США до росії, керував будівництвом залізничних мостів.
Вас також може зацікавити: Нові назви одеських вулиць: ким був Павло Чубинський.
