Ключові моменти:
- Вулиця Юрія Олеші в історичному центрі Одеси отримала нову назву — на честь українського діяча Віталія Боровика;
- Рішення ухвалено розпорядженням Одеської обласної військової адміністрації №694/А-2024 від 30 липня 2024 року;
- Перейменування відбулося в межах державної політики деколонізації топонімії;
- Вулиця має майже двохсотлітню історію і за цей час змінювала назву кілька разів.
Процес перейменувань вулиць в Україні останніми роками став складовою частиною ширшого переосмислення історичної пам’яті. Це не тільки заміна табличок — йдеться про формування оновленого символічного простору міст. Особливо відчутно ці трансформації проходять в Одесі з її багатовіковою і багатошаровою топонімікою.
У 2024 році Одеська обласна військова адміністрація ухвалила низку рішень щодо зміни назв топонімів регіону. Підставою для таких змін став Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Розпорядження №694/А-2024 передбачає перейменування вулиць, чиї назви пов’язані з російською імперською або радянською спадщиною.
Однією з вулиць, яку було переіменовано, стала невелика, проте історично важлива вулиця в центрі Одеси, яка довгий час носила ім’я письменника Юрія Олеші. Сьогодні вона отримала назву на честь українського культурно-громадського діяча, публіциста та перекладача Віталія Боровика — діяча, пов’язаного з українським національним рухом наприкінці XIX — на початку XX століття.
Історія цієї вулиці відображає загальні зрушення, які переживало саме місто та вся країна: зміну політичних епох, культурних орієнтирів і історичних смислів.
Чотири назви однієї вулиці в центрі Одеси
Вулиця Віталія Боровика на мапі Одеси
Ця вулиця дуже коротка — трохи більше ніж 300 метрів — і розташована в історичній частині міста. Ім’я радянського письменника Юрія Олеші вона носила з 1987 року, коли з’ясували, що він жив тут у будинку №3 у період 1912—1921 років.
Вулиця відома з 1828 року: спочатку вона була частиною Карантинної вулиці і мала відповідну назву. У 1881 році її перейменували на Левашовську — на честь одеського градоначальника Володимира Левашова (1834—1898). Після встановлення радянської влади назву змінили на Лизогуба у 1927 році — на честь революціонера-народовольця Дмитра Лизогуба (1849—1879), який похований неподалік, на Карантинному кладовищі.
Юрій Олеша — автор «Трьох товстунів»
Юрій Олеша
Юрій Карлович Олеша походив зі збіднілого білоруського дворянського роду. Він народився 1899 року в майбутньому Кропивницькому, а у 1902 році сім’я переїхала до Одеси. Тут Олеша навчався в Рішельєвській гімназії і навіть грав у її футбольній команді.
Ще під час навчання він писав вірші: один із ранніх творів у 1915 році опублікували в газеті «Южный вестник». Після завершення гімназії у 1917 році Олеша вступив до Одеського університету, де два роки вивчав юриспруденцію.
Проте література вабила його більше. В Одесі він разом із Валентином Катаєвим, Едуардом Багрицьким та Іллею Ільфом утворив групу «Колектив поетів».
Громадянську війну Олеша пережив в Одесі, а в 1921 році, за запрошенням художника Нарбути, переїхав до Харкова. Працював журналістом і публікував вірші. У 1922 році його батьки емігрували до Польщі, а сам Олеша оселився в Москві, де писав фейлетони й статті для газети залізничників «Гудок», в якій друкувалися й інші відомі автори того часу.
У 1924 році він створив свій перший значний твір — роман-казку «Три товстуни», опубліковану лише 1928 року. Цей твір пронизаний революційним романтизмом і розповідає про боротьбу народу проти владних «трьох товстунів», про звільнення та відновлення справедливості.
З цієї казки Олеша пізніше адаптував п’єсу (1930 рік), яка йшла на сценах багатьох країн і була перекладена на 15 мов; за мотивами твору створювали балет і фільм. Це, по суті, його найбільш впливовий твір: інші п’єси й романи майже не залишили сліду в літературній історії.
Під час Другої світової війни Олеша перебував в евакуації в Ашгабаті, працював на радіо, а в Москву повернувся тільки у 1947 році. Політична та культурна атмосфера того часу сильно впливала на нього — писати за канонами соцреалізму він не бажав і не міг.
У останні роки життя Олешу часто бачили в Будинку літераторів — радше не на трибуні, а в ресторані, за склянкою. Матеріально він був у скруті, і колеги часто допомагали йому.
Юрій Олеша помер у Москві в 1960 році; знайдений мертвим унаслідок затримки дихання. Як колись говорили в Давньому Римі: «Sic transit gloria mundi» — так минає земна слава.
Віталій Боровик: чому вулицю назвали його іменем
Віталій Боровик
Згідно з рішенням про деколонізацію, нині ця вулиця носить ім’я Віталія Боровика (справжнє прізвище — Боровиков). Він народився 1864 року в Ніжині й відомий як український культурно-громадський діяч, публіцист, фольклорист і поет-перекладач, який творив українською мовою.
Походив із козацького роду, закінчив юридичний факультет Київського університету. Боровик був активним учасником літературного гуртка «Плеяда», організованого Лесею Українкою, і одним із засновників у 1891 році «Братства тарасівців» — організації, що ставила за мету ідею незалежної України.
У 1899 році через хворобу легень він переїхав до Одеси, де познайомився з майбутньою дружиною — дочкою художника Амвросія Ждахи. Тут Боровик працював, зокрема, в інспекції боротьби з філоксерою, а згодом очолював сирітський будинок.
Водночас він залишався одним із лідерів місцевого українського національного руху. Восени того ж року його звинуватили в «політичній неблагонадійності» та заарештували за недозволену пропаганду серед молоді. Після п’яти місяців ув’язнення Віталія Боровика вислали на Волинь, де він працював завідувачем лабораторії.
Незважаючи на переслідування, Боровик продовжував писати: вірші, статті, переклади. Навіть під час ув’язнення він працював над «Словником української мови».
У творчому доробку Боровика — поезія (деякі вірші увійшли до антології «Акорди», виданої у Львові 1903 року під редакцією Івана Франка), фольклорні дослідження, матеріали для тлумачного словника української мови, а також переклади з англійської та російської мов. Він співпрацював із газетами й журналами, публікуючи свої переклади та поезію.
Після революції Боровик працював у різних сільськогосподарських установах Одеси і був одним з ініціаторів створення у 1919 році державної публічної бібліотеки в місті.
У 1937 році, під час сталінських репресій, 73-річного Віталія Боровика заарештували й розстріляли як «ворога народу» у грудні того ж року.
Раніше ми писали, що в Одесі вулиця Новгородська стала вулицею Михайла Жука.
І чому вулицю Мічуріна в Одесі перейменували на Болбочана.
Читайте також: Декомунізація в Одесі: чому провулок Щорса перейменували на честь Людмили Гінзбург
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
