День Гідності та Свободи було встановлено указом президента України Петра Порошенка №872/2014 «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.
Він фактично став наступником Дня Свободи, який відзначали 22 листопада з 2005 до 2011 року на честь Помаранчевої революції. День свободи заснував президент Віктор Ющенко у 2005 році на честь Помаранчевої революції, внаслідок якої Янукович зазнав поразки у третьому турі виборів.
Потім це свято було скасовано указом екс-президента Віктора Януковича, який ухвалив рішення відзначати День соборності та свободи 22 січня.
Що сталося 11 років тому
21 листопада 2013 року, на майдані Незалежності в Києві вийшли кілька сотень людей, щоб висловити свій протест проти рішення влади, яке загрожувало Україні втратою незалежності та перекреслювало її європейське майбутнє.
Того листопадового вечора ніхто не здогадувався, що в історії не лише України, а й усього світу починається новий етап і що події, які відбуватимуться наступні 94 дні – перший крок на шляху до драматичних геополітичних змін. Їхнім тригером стало продовження боротьби українського народу, яка велася не за матеріальні блага чи владу, а духовні цінності – Гідність та Свободу.
Декілька фактів про ті події:
- Початок Революції Гідності збіглися з 9-ми роковинами Помаранчевої Революції. Народні протести проти рішення уряду Азарова, який вирішив призупинити процес євроінтеграції України, розпочалися увечері 21 листопада 2013 року.
- 27 листопада на Майдані Незалежності активісти написали 100-метровий лист донецькому султану – Віктору Януковичу, його закликали обрати євроінтеграцію, пояснювали, чому це потрібно зробити.
- “Живий євроланцюг” між Києвом та Перемишлем організували українські студенти 29 листопада – він розпочався у Києві та пролягав через Житомир, Рівне, Львів та до Шегіна на кордоні з Польщею. Довжина “ланцюга” становила 625 кілометрів, і вона стала другою в історії України з січня 1990 року, коли було створено подібний живий ланцюг на Акт З’єднання.
- “Марш мільйона” пройшов 8 грудня у Києві – на Народному Вічі на Майдані Незалежності зібралося понад мільйон людей. Вони ухвалили рішення про початок блокування Адміністрації президента, Кабміну та інших установ.
- Михайлівський набат залунав після того, як у ніч з 10 на 11 грудня підрозділи внутрішніх військ та “Беркуту” зробили спробу розігнати протестувальників на Майдані в Києві. Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони – на той дзвін із усього міста збиралися мешканці.
200-тисячний хор на майдані Незалежності виконав 14 грудня державний гімн України. Співали близько 200 тисяч людей, що зібралися на площі, а супроводжували хор “вогнями” мобільних телефонів і ліхтариків. - “Вогняне хрещення” на Майдані відбулося 19 січня 2014 року – мирний протест перейшов у відкрите збройне протистояння. Мітингувальники, розчаровані безрезультативністю віче та обурені “диктаторськими законами”, ухваленими Верховною Радою 16 січня, вирушили до Верховної Ради. На початку вулиці Грушевського дорогу їм перекрили підрозділи внутрішніх військ та “Беркуту”. Майданівці пішли на штурм силовиків – розпочалося жорстоке протистояння.
- Вже ввечері силовики змогли витіснити протестувальників із урядового кварталу вглиб Майдану, прорвавши барикади на Інститутській. Почався штурм, який влада назвала антитерористичною операцією. Горіли барикади. Пожежа розпочалася у таборі Майдану та в Будинку профспілок, у якому на той час протестувальники розмістили свій госпіталь.
- За різними оцінками, з 18 по 20 лютого 2014 року на Майдані та біля нього загинули від 78 до 83 активістів. Загалом на Майдані під час Революції Гідності загинули понад 100 людей – їх згодом назвуть “Небесною сотнею”.
- Євромайдан став найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС та найтривалішим мітингом в історії – він безперервно простояв 92 доби.
Що відбувалося в Одесі
В Одесі прихильники євроінтеграції України вирішили зібратися 22 листопада 2013 року біля пам’ятника Пушкіну на Приморському бульварі. Місце було обрано свідомо, мітингувальники використали банер із зображенням поета Олександра Пушкіна та його цитатою про Одесу: “Тут все Європою дихає, віє…”.
Нині ж, через десятиліття, думки українських патріотів про поета розділилися. Частина, як і раніше, вважає його “співаком свободи”, лібералом та прихильником європейських цінностей.
Інші ж переглянули своє ставлення до Пушкіна, вважають тепер його прислужником російської імперської ідеології, а будь-які згадки про нього — мітками “російського світу”.
Найближчим часом одеські депутати планують розглянути питання про перейменування вулиці Пушкінської та демонтаж чи перенесення пам’ятника Пушкіну. А долю пам’ятника поетові на Думській площі має вирішити громадськість шляхом онлайн-голосування.
