Ключові моменти:
- Вулицю Чернишевського в Одесі перейменували в рамках дерусифікації та оновлення топоніміки
- Нова назва — Гранітна — пов’язана з матеріалами, характерними для місцевої забудови
- Чернишевський був впливовою фігурою революційного руху XIX століття
- Рішення про перейменування стало частиною широкомасштабної зміни назв вулиць та об’єктів міста
В Україні продовжується системна ревізія міської топоніміки в межах дерусифікації — відмови від назв, пов’язаних із радянським або імперським російським минулим. В Одесі цей процес набув активного темпу у 2023–2024 роках і охопив понад сто вулиць, провулків та інших об’єктів міської інфраструктури.
Одне з таких рішень торкнулося вулиці Чернишевського в Київському районі. 27 вересня 2023 року Одеська міська рада ухвалила рішення №1513-VIII, яким затвердила нову назву — Гранітна. Перейменування пройшло відповідно до чинного законодавства та офіційної процедури зміни топонімів.
Нова назва має нейтральний локальний характер і відсилає до архітектурних особливостей району — у історичній забудові широко використовувався граніт та інші кам’яні матеріали. Таким чином місцева влада відмовилася від топоніма, що містив ідеологічне навантаження, та віддала перевагу назві, яка підкреслює місцеві ознаки та не пов’язана з політичною символікою.
Історія вулиці Чернишевського тісно пов’язана з постаттю російського революційного діяча XIX століття. Щоб краще зрозуміти логіку перейменування, доцільно коротко згадати, хто такий Микола Чернишевський та яке місце він посідав у радянському історичному наративі.
Корисне посилання: Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (на січень 2026 року)
Микола Чернишевський: про життя, творчість і пам’ять
Про одну з «каменистих» вулиць Хаджибейського району варто згадати у зв’язку з іншими подібними перейменуваннями — наприклад, вулиця Софії Перовської, яка з 2023 року стала Мраморною, названа на честь матеріалу, що широко використовувався в оздобленні вулиць Одеси.
Граніт також суттєво впливав на вигляд вулиць, тому не дивно, що з’явилася назва Гранітна. Раніше ця вулиця носила ім’я Чернишевського — про нього йдеться далі для тих, хто цікавиться історією.
Миколу Гавриловича народили 1828 року в Саратові; він помер у 1889 році також у Саратові. Чернишевський відомий як літературний критик, революційно налаштований демократ, теоретик утопічного соціалізму, матеріаліст-філософ, публіцист і письменник.
Чому він увійшов в історію? Його праці мали значний вплив на погляди Володимира Леніна, а Карл Маркс позитивно відгукувався про творчість Чернишевського. У його біографії є кілька ключових епізодів, важливих для розуміння пізніших рішень щодо топонімів.
Наприкінці 1857 року Чернишевський почав публікувати статті з економіко-політичних питань, зокрема щодо майбутніх аграрних реформ. Він виступав за те, щоб реформи не загасили революційний імпульс, інколи закликаючи до радикальніших дій — усе це привернуло увагу влади.
Чернишевський опинився під пильним наглядом поліції як особа, яка, на думку влади, постійно «збуджувала ворожі почуття до уряду». У службовому листуванні його називали «ворогом Російської імперії номер один». У 1862 році його заарештували й тримали в одиночній камері Петропавлівської фортеці в Петербурзі.
Радянська історіографія наповнила тюремну тему драматичними деталями про нібито жахливі умови утримання. До цього образу зверталися підручники й пропаганда: «кращі сини вітчизни» страждали у цих казематах. Серед згадуваних у різний час фігурували декабристи, Достоєвський, Горький, Олександр Ульянов та інші.
Однак навіть у в’язниці Чернишевський продовжував інтенсивно працювати. За 678 діб ув’язнення він створив рукописи загальним обсягом понад 200 авторських аркушів. Саме під час цього періоду з’явився його відомий роман «Що робити?» (1863).
Заслання, каторга і творчість: міф і реальність
У лютому 1864 року було оголошено вирок: заслання на каторжні роботи строком 14 років із подальшим довічним поселенням у Сибіру. Олександр II скоротив строк каторги до семи років. Перед відправленням у заслання Чернишевському влаштували так звану «громадянську страту» — символічний ритуал, під час якого ламали шпагу над головою «караного».
У липні 1864 року його перевезли з Петербурга до Іркутська, а потім — на Усольський солеварний завод, де розпочалися роки каторжної праці. За його листом дружині Ользі Сократівні: «Я прибув до Усолья 10 липня 1864 року, — з цього дня й обчислюється початок строку». Незважаючи на суворі умови, він мав право на листування і продовжував творчу діяльність.
Більшовицький режим, який пізніше активно прославляв ідеї Чернишевського, застосовував до своїх супротивників значно жорсткіші методи. Наприклад, формулювання вироку «десять років без права листування» у період сталінських репресій часто означало фактичне позбавлення життя засудженого.
В Усольї Чернишевський зустрівся з однодумцями, що викликало занепокоєння місцевої адміністрації — влада побоювалася революційного впливу автора на інших політкаторжан. Саме в цей період він написав роман «Старина», рукопис якого у 1866 році відправили до Петербурга.
Пізніше його перевели на Олександрівський завод у Забайкаллі, де Чернишевський перебував до 1871 року. У 1867–1870 роках тут він працював над романом «Пролог». Після офіційного закінчення строку каторжних робіт у 1871 році його відправили до Вілюйська (Якутія).
У 1874 році йому запропонували звільнення, але Чернишевський відмовився просити помилування і залишився у засланні, продовжуючи літературну діяльність. У 1883 році йому дозволили повернутися до європейської частини Росії. Помер він у 1889 році від інсульту. Загалом у тюрмі, на каторзі та в засланні Чернишевський провів понад 20 років.
Порівняння репресивних систем: царська каторга та радянський ГУЛАГ
У цій розповіді є натяк на іронію — він не випадковий. Порівняння різних систем репресій допомагає побачити відмінності й спільні риси. Радянські підручники історії часто перебільшували жахи царських тюрем, водночас замовчуючи масштаб жорстокості, до якої вдалася радянська система репресій.
Зокрема, під час будівництва Біломорсько-Балтійського каналу на початку 1930-х років, за оприлюдненими пізніше даними, понад 85 тисяч засланців було «перевиховано» за два роки будівництва. Кількість загиблих у системі ГУЛАГу за весь період її існування оцінюється мільйонами, хоча точну цифру встановити неможливо.
Читайте також: Вулиця Жовтневої революції в Одесі стала Геллера: історія знакового перейменування
Валерій Боянжу, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
