Основні моменти:
- В Одесі вулицю Невського змінили на вулицю Сергія Шелухіна;
- Олександр Невський не мав жодного зв’язку з Україною та Одесою – його культ нав’язаний радянською пропагандою;
- Сергій Шелухін був правником, публіцистом, міністром юстиції УНР та дипломатом, тісно пов’язаним із Одесою;
- Це перейменування відновлює пам’ять одеситів про свого земляка та усуває символ «російської імперської спадщини».
Князь, який не має зв’язків з Україною та Одесою
Ім’я Олександра Невського відоме багатьом ще з дитинства. У радянську епоху воно лунало звідусіль: від підручників до назв вулиць і площ. Його представляли як символ мужності, «захисника Русі» та втілення російської військової слави. Але чи має він якийсь зв’язок із Україною?
Невський був князем Новгорода, боровся проти шведів на Неві (1240 року) та проти лицарів Лівонського ордену на Чудському озері (1242 року). Обидві битви відбувалися далеко за межами українських територій. Більше того, він обрав політику співпраці з Золотою Ордою, визнаючи її зверхність та сплачуючи данину для збереження своїх позицій. Отже, образ «незламного захисника Русі» – це скоріше російська легенда, створена для обґрунтування політики.
Формально Олександр Невський дійсно мав титул київського князя у 1249-1252 роках, але це був радше титул, ніж реальна влада. Незважаючи на це, він ніколи не воював на українських землях і залишався «корисним» для московських правителів багатьма століттями. Петро І переніс його мощі до Петербурга, щоб підкреслити «сакральність» столиці. Сталін перетворив його на кіногероя, щоб мобілізувати радянських людей у війні з Німеччиною. Сьогодні в Росії його продовжують шанувати як «героя на всі часи» – встановлюючи пам’ятники та називаючи ордени його іменем.
Для України цей князь залишається чужим. Його культ виник виключно внаслідок радянської політики: скрізь, де були українські міста, мусили існувати «спільні герої», які підкреслювали «єдність» з Москвою. Тому сьогодні його ім’я закономірно зникає з нашої карти.
Сергій Шелухін: далекий голос Незалежності
Сергій Шелухін (1864-1938) розпочинав свій шлях в Одесі: викладав, працював адвокатом і здобув репутацію відданого захисника українців у судах. Він писав публіцистичні статті, в яких відверто критикував русифікацію та відстоював право українців на власну державу.
Водночас Шелухін захищав у судах студентів і активістів, які зазнавали переслідувань за свої українські переконання. Він активно впроваджував захист української мови, літературну працю та публіцистику.
Коли у 1917 році розпочалась революція, Шелухін став членом Центральної Ради, двічі обіймав посаду міністра юстиції та очолював українську делегацію на переговорах із більшовиками. Саме тоді він звернувся до більшовицьких дипломатів зі словами, що звучать пророчо і донині: «Не ми воюємо – ми лише обороняємося від вас. І хто дасть гарантії, що це не повториться?»
Після поразки визвольних змагань 1921 року він був змушений виїхати за кордон – спочатку до Відня, а потім до Праги. Там Шелухін викладав право, займався науковою діяльністю, досліджуючи історію та мову. Він став одним із провідних голосів української еміграції та викладачем Українського вільного університету, де навчалися видатні діячі науки й культури.
Чому це перейменування важливе для Одеси?
Вулиця, названа на честь Шелухіна, повертає одеситам пам’ять про людину, яка дійсно боролася за Україну і була пов’язана з містом. Водночас ми нарешті позбуваємося героя чужої історії, розриваючи ще один нав’язаний зв’язок між Москвою та Одесою. Тепер, проходячи вулицею Шелухіна, одесити згадуватимуть не далекого князя, а свого земляка, який залишив вагомий слід в історії України.
