В Одесі відбувся триденний захід для патронатних родин — сімей, які тимчасово приймають дітей у складних ситуаціях. Шість родин з різних громад області зібралися разом із своїми біологічними і влаштованими дітьми — загалом 37 учасників.
Основна мета цієї зустрічі полягає в тому, щоб допомогти вихователям уникнути емоційного виснаження. Адже щоденна робота з травмованими дітьми є досить складною, як пояснює Оріна Осіпова, керівниця з розвитку та інтеграції департаменту соціально-психологічних послуг благодійного фонду “Шлях додому”. Вона підкреслює, що подібні заходи проводяться вже вп’яте.
“Їхня робота є справді надскладною. Ми збираємо вихователів, щоб вони змогли відновити свої сили — фізично, духовно та емоційно”, — додає національна тренерка Ольга Пашко.
Що потрібно знати про патронат
Патронат — це тимчасове влаштування дитини в сім’ю вихователя. Дітей можуть повернути біологічним батькам або ж влаштувати у прийомні форми виховання чи на усиновлення.
Щоб стати патронатним вихователем, особа проходить спеціальне навчання, збирає пакет необхідних документів, знаходить помічника та отримує сертифікат. Навчання, що триває 120 годин і затверджене Мінсоцполітики, охоплює роботу з травмованими дітьми і надання психологічної підтримки.
Патронатні вихователі отримують заробітну плату й допомогу на утримання дітей, однак найголовніше в їхній діяльності — це постійний контакт, включеність та здатність приймати дитину з її історією та переживаннями.
“Вони – вдома”: історія Марини Гусейнової
Марина Гусейнова дізналася про патронат випадково, переглядаючи телевізійний сюжет. Вона з чоловіком давно мріяли про велику родину.
“У нас троє своїх дітей, але ми хотіли більшого — бажали допомагати іншим”, — розповідає вона.
Зараз у родині Гусейнових живуть п’ятеро дітей: їхній рідний син і четверо, які є під патронатом — 11, 10, 9 та 5 років. Для дітей облаштували окрему кімнату.
“Вони живуть як мої рідні діти. У них є все: ліжка, телевізор, особисті речі. Вони — вдома”, — зазначає Марина.
Діти часто приходять із важкими історіями — голодні, занедбані, без базових навичок гігієни.
“Ми вчимо їх усьому з нуля: як підтримувати особисту гігієну, тримати ложку, одягатися”, — додає вона.
Найскладніше — це моменти прощання.
“До маленьких дітей дуже швидко прив’язуєшся. У нас була дівчинка, яка пробула десять місяців. Ми хотіли її удочерити, але її забрала мама. Це був найболючіший момент”, — згадує вихователька.
Протягом останніх п’яти років через їхній дім пройшло понад 20 дітей, і найскладніші історії пов’язані з насильством і залежностями дорослих.
“Діти приходять закриті, як їжачки”: історія Лариси Пислар
Лариса Пислар з Татарбунар працює патронатною вихователькою вже п’ять років. Раніше вона понад два десятки років була в дитячому садку, але вирішила повністю присвятити себе новій справі.
“На той момент я навіть не знала, що таке патронатна сім’я, але відразу зацікавилася”, — зізнається Лариса.
Протягом цього часу через родину Пислар пройшло 32 дитини. Наразі вони виховують двох: 11-річного хлопчика та немовля віком чотири місяці.
“Діти приходять закриті, як їжачки. А за місяць-два вони стають іншими — відкриваються, довіряють. Усі вони прагнуть лише одного — щоб їх любили”, — говорить Лариса.
Як минув триденний захід
Фонд “Шлях додому” підготував насичену програму для родин: гончарство, ліплення з глини, декупаж, бісероплетіння, акторську майстерність, фінансову грамотність, заняття з музики та нейрографіки.
Діти мали можливість працювати з психологами, а дорослі відвідати сеанси масажу. В програмі також був похід до Одеського оперного театру та поїздка на дитячий майданчик.
Організатори підкреслюють: такі зустрічі не лише дають можливість вихователям відпочити, а й створюють для дітей безпечне середовище для спілкування.
Створено за матеріалами: suspilne.media(Одеса)
