Проєкт «Легенди Одещини» відтворює історію цієї громади. У центрі розповіді — переселення старовірів із Ветки на південь України, заснування Великоплоского в 1822 році та формування самобутнього сільського устрою. Також йдеться про місцеві традиції, розвиток виноградарства, колективізацію, переслідування релігійної громади й відновлення головного храму під час Другої світової війни.
Ключові моменти:
- Предки мешканців двічі переселялися, рятуючись від релігійних переслідувань.
- Громада перевозила дерев’яну церкву на возах, а згодом збудувала кам’яну.
- Місцеві старовіри мили посуд для чужинців гірчичним порошком.
- Радянська влада не змогла перетворити церкву на клуб через бойкот селян.
- Великоплоске — село, засноване втікачами.
Великоплоске: село, засноване втікачами
Історія Великоплоского почалася не з пошуку родючої землі. Засновники шукали передусім свободу від релігійних переслідувань.
У середині XVII століття патріарх Никон запровадив церковну реформу в Московській державі. Він змінював обряди за грецьким зразком. Ті, хто відмовився, отримали назву старовіри. Їх переслідували, тож громади шукали прихистку подалі від влади.
На півдні України таких переселенців називали липованами. Предки мешканців Великоплоского спершу жили у Ветці на території сучасної Білорусі. Після розгрому поселення їх примусово переселили ближче до фортеці Святої Єлисавети, де з’явилася слобода Плоска.
Там спокій виявився недовгим. Коли громаду вирішили переводити до військових поселенців, старовіри знову покинули насиджене місце.
Навесні 1822 року вони заснували біля Дністра нове село Плоске. Згодом воно стало відоме як Великоплоске.
Це були степові липовани — хлібороби й виноградарі. Вони відрізнялися від мешканців Вилкового, котрі освоїли життя серед дунайських островів.
Церква, яку громада перевозила на возах
Переселенці не бажали залишати свою святиню. Дерев’яну церкву розібрали на колоди й завантажили на вози. Потім повезли степом, щоб зібрати її знову.
Невдовзі перевезений храм влучила блискавка, і він згорів. Для глибоко віруючої громади це стало приводом звести міцнішу святиню.
Наприкінці 1830-х років у селі звели кам’яний Храм Воздвиження Чесного Хреста. Він мав форму хреста, дзвіницю, світло-зелений купол і п’ять дзвонів.
Великоплоске швидко зростало. Спочатку тут було близько 300 дворів і 1800 мешканців. Напередодні Другої світової війни населення сягнуло дев’яти тисяч.
Село поділялося на одинадцять кутків із власними назвами, серед них Черть і Бєндєрія. Назва Великоплоске пояснювалася практично: поселення розрослося і стало відрізнятись від Малоплоського.
Чужим — окремий посуд, а землю ділили всією громадою
Життя старовірів проявлялося у побуті. Вони суворо дотримувалися релігійних правил. Не хотіли змішувати уклад із життям сторонніх людей.
Чужинців називали мирськими. З ними не сідали за один стіл, а для гостей тримали окремий посуд. Посуд після використання мили гірчичним порошком.
Система землекористування теж була особливою. Земля належала громаді, а не окремим господарям. На одне господарство припадало приблизно 3,5 гектара.
Раз на п’ять років земельні наділи перерозподіляли. Це гарантувало, що кожна родина по черзі отримує і кращі, і гірші ділянки.
Важливі питання вирішував сільський схід. Там обирали старшину та старосту, а за порядком стежили сотник і урядник. Такий устрій давав громаді змогу самостійно організовувати життя.
Духовна культура теж була особливою. Старовіри молилися за допомогою лестовки — шкіряних чоток у формі драбинки. Великоплоске славилося хоровим співом: місцевий хор виконував старовірські піснеспіви а капела й гастролював за межі регіону.
Як виноградники врятували економіку села
Спочатку мешканці жили переважно землеробством. Але з ростом населення наділи дрібнішали. Пшениця вже не могла прогодувати великі родини.
Селяни почали використовувати схили ярів і балок під виноградники. Європейські сорти лози не витримали місцевого посушливого клімату й філоксери. Господарі перейшли на витривалі місцеві різновиди: Кудру, Сахатин, Липатик і Зайбер.
Виноградарство стало основою місцевої економіки. У 1934 році в Великоплоскому збудували винзавод. Він виробляв виноматеріали на сотні тисяч рублів.
До встановлення радянської влади тут працювали паровий млин, дванадцять крамниць, корчма та тринадцять винних погребів.
Серед заможних господарів згадують братів Дубровіних, власника млина Тимофія Перстньова та Єпіфана Двоєнкіна. Пізніше радянська влада розкуркулила родину Двоєнкіна й забрала майно.
Паска вагою понад 12 кілограмів і великодня традиція
Великоплоске мало свої кулінарні звичаї. Місцеву паску готували за специфічним рецептом і пекли у великих печах.
Для тіста брали три літри молока, майже шість кілограмів борошна, два кілограми цукру, десятки яєць і близько півкілограма дріжджів. Вага тіста перевищувала 12 кілограмів. Його місили руками і випікали у великих печах.
Такі розміри пояснювалися великоднім звичаєм. У свято люди обходили дванадцять сусідніх домівок й куштували паску в кожній. Вважали, що господиня передає часточку своєї долі й благословення.
Для незаміжніх дівчат існувало повір’я: та, яка скуштує паски в усіх дванадцяти хатах, цього року вийде заміж.
Як мешканці Великоплоского протистояли радянській владі
У XX столітті звичний устрій села почав руйнуватися. До 1935 року у Великоплоскому створили сім колективних господарств.
Двадцять заможних родин оголосили куркулями та вислали. Їхні будинки перепрофілювали для потреб нової влади.
Постраждали й місцеві храми. Під час Великого терору церкви закрили, дзвіницю головного храму зруйнували, хрести спиляли, а дзвони скотили додолу. З трьох храмів і двох молитовень залишилася одна діюча церква.
Ще раніше селяни знайшли спосіб протистояти перетворенню святині на центр радянської пропаганди. У 1926 році активіст Горбачов написав на дверях зачиненої церкви: «Завтра тут буде клуб». Старовіри вважали гріхом розважатися там, де нещодавно молилися, і просто не прийшли на відкриття.
Клуб так і не запрацював. Влада влаштувала в приміщенні спочатку птахоферму, а потім склад.
Село пережило й Голодомор. Близькість Тирасполя допомагала частині мешканців вижити: люди несли туди ікони, коштовності й одяг, обмінюючи їх на хліб.
Відновлення храму та пам’ять про старовірську громаду
Під час Другої світової війни Великоплоске опинилося в окупаційній зоні. У 1941 році окупаційна влада дозволила відновити зачинений храм.
Мешканці принесли з домівок ікони, церковні книги та лампади, які раніше ховали. Вони рятували святиню від знищення. Однак місцеве духовенство знищили в радянські часи.
Четверо чоловіків — Прокопій Козадаєв, Сергій Соловйов, Віктор Зюзін і Тимофій Кірєєв — вирушили пішки до румунського міста Бреїла. Там вони прийняли сан і повернулися до Великоплоского священниками.
Про історію села нагадують не тільки храм і традиції. Навколо Великоплоского археологи дослідили 41 курган із похованнями бронзової доби та кочових народів.
На гербі Великоплоского зображені соняшник, пшеничний колос і біла дзвіниця — символ головного храму. Це поєднання відображає те, що громада пронесла крізь переселення, розкуркулення та переслідування.
Особливе місце в пам’яті мешканців посідає отець Аггей Россохатський. Він був фронтовиком-танкістом, прожив 103 роки і багато років служив настоятелем відродженого храму. Його життя охопило колективізацію, закриття церков, війну, радянський період і незалежність України.
Великоплоске двісті років зберігало власні традиції. Попри спроби влад змінити уклад, громада берегла право самостійно вирішувати, як жити.
Детальніша розповідь про переселення старовірів, звичаї й долю храмів доступна у матеріалі проєкту «Легенди Одещини».
Що ще є у матеріалі
Окремо в матеріалі можна побачити і почути:
- Історію походження назви «липовáни» та версії її етимології.
- Докладніше про зв’язок старовірів Великоплоского з Веткою.
- Особливості молитви за лестовкою та історію місцевого хорового співу.
- Історію заможного господаря Єпіфана Двоєнкіна та його нащадків.
- Деталі окупаційного життя села в період Трансністрії.
- Розповідь про отця Аггея Россохатського та його довголіття.
- Деталі символіки герба Великоплоского.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
