Микита Дейна — 31-річний ветеран з Аккермана, музикант і майстер калібрів калімб. До повномасштабної війни в Україні його життя було наповнене подорожами, творчістю та допомогою тваринам: він об’їздив Азію, писав музичні композиції й організовував збір коштів для міжнародних організацій захисту тварин. У лютому 2022 року Микита добровільно пішов до війська. На фронті він пережив ПТСР і втратив молодшого брата. Понад рік після звільнення музика та робота в майстерні допомагають йому повертатися до мирного життя. У цьому матеріалі — про шлях Микити до служби та процес його відновлення після бойових дій.
Життя до війни
Микита виріс у великій родині в Аккермані — у нього троє братів і сестра. Музика супроводжувала його з дитинства: він навчався грі на фортепіано, трубі та укулеле. Хоча здобув морську освіту, життя на кораблі виявилося не тим, чого він прагнув. Справжньою пристрастю для нього стали мандри, пошук нових місць і збереження моментів через фотографію. Перед повномасштабним вторгненням рф Микита багато подорожував Азією, створював музику та брав участь у міжнародних благодійних ініціативах.
В’єтнам, поблизу міста Далат. Фото — Микита Дейна
Китай, провінція Гуансі. Фото — Микита Дейна
Китай, провінція Гуансі. Фото — Микита Дейна
Він згадує той період небагато: дні мандрівок, нових знайомств і вражень нині здаються йому майже як кіно — ніби це пережила інша людина.
Микита у місті Вунгтау, В’єтнам
Про мотивацію і бойовий шлях
На третій день повномасштабного вторгнення рф Микита вирішив вступити до лав оборони. На той момент йому було 27 років. Він розповідає, що сумнівів не мав — залишатися осторонь не міг. Образ, який вплинув на його рішення, він описує так:
«Я уявив собі, що йду темною вулицею і бачу, як хтось чіпляється до дівчини — у мене є два варіанти: пройти чи захистити. Я не зміг би пройти повз. Так і з країною: якщо любиш її, треба її захищати», — каже ветеран.
Проте потрапити до війська одразу не вдалося — спочатку його відмовляли, просили залишатися вдома. У березні повідомили, що формується бригада, і Микита долучився. Важливу роль у рішенні зіграла підтримка сім’ї: молодший брат і батько також вирішили йти служити — батько навіть перервав закордонний контракт і повернувся додому.
Микита та Даниїл Дейни
Микита служив у 126-й окремій бригаді територіальної оборони. Спочатку бригада формувалася в Одесі та діяла в Одеській області, а влітку 2022 року вирушила на фронт. Він проходив службу на Миколаївському напрямку, а згодом брав участь у звільненні районів Херсонщини: висаджувалися на острови, брали участь у штурмах, зокрема в операціях пов’язаних із Кринками — місцях, що зазнали значних руйнувань внаслідок обстрілів. За виконані бойові завдання Микиту нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Ми взяли полонених, відбили кілька штурмів, висадилися на острів. Це було влітку 2023-го, перед Кринками — ми робили плацдарм. Хороша операція: без втрат, без поранених, з трофеями», — згадує він.
Перші дні на фронті
Початок служби на передовій вражав: реальність кардинально відрізнялася від кінематографічних уявлень. Спочатку здавалося навіть певною пригодою — усе було новим і наповненим адреналіном — але з часом прийшло втомлення й тяжка реальність постійних втрат.
«Перші дні були як в кіно: все нове, адреналін, хотілося щось робити — копати окопи, ходити в розвідку. Перші місяці були відносно спокійними, але потім прийшли звільнення, просування вперед, складні завдання. З часом з’явилася втома, втрати, дизмораль — все це змінює бачення. Коли повертаєшся у цивільне життя, потрібно постійно нагадувати собі, що те, що робили, було не марно», — каже Микита.
Микита зі своїм підрозділом
Микита і Альфа
Психологічні наслідки і втрата брата
Після боїв під Кринками, де наші війська зазнали значних втрат, у Микити виявили посттравматичний стресовий розлад. На початку 2024 року йому поставили діагноз ПТСР. Він пригадує періоди, коли не розумів, де знаходиться. Після тривалого лікування його визнали непридатним до служби, і він звільнився, хоча думки про повернення іноді все ще виникають.
«Я перестав розуміти, де я і хто я. Було дуже важко. Після лікування, майже через рік, мене визнали непридатним до служби, тому я звільнився. Інколи хочеться повернутися, але наразі не можу — намагаюся адаптуватися до цивільного життя і приносити користь країні по-іншому», — ділиться він.
Новину про втрату молодшого брата Микита отримав, перебуваючи на лікуванні. Офіційно брат вважається зниклим безвісти, але побратими повідомили, що всі, хто був на тій задачі, загинули. Микита стверджує: якби він тоді не був у госпіталі, загинув би разом із братом. Підрозділ зазнав великих втрат, і Микита часто був у передових лавах.
До війни Даниїл відслужив строкову службу у Національній гвардії, після чого працював барменом у Буковелі — звідси і походить його позивний. Коли Микита вирішив іти до війська, Даня приїхав до Одеси, щоб зробити це разом із братом. Довгий час вони служили разом на різних завданнях. У 2023 році Микита став бойовим медиком, а Даня служив у радіорозвідці при штабі, потім його перевели назад до піхоти. 13 травня 2024 року їхню позицію накрив артилерійський обстріл. На той момент Дані було 24 роки.
«У 2023—на початку 2024-го Даня був у штабі, відносно в безпеці, мені це подобалося. Але потім почалися втрати — 300, 200, СЗЧ — і людей ставало менше. Я був у лікарні, а Даню перевели у піхоту. Батальйон поїхав на Донбас, тримали смугу під Часовим Яром у складних умовах. Даня з побратимом тримали позицію два тижні, їх помітили і накривали артилерією та дронами. У підсумку повідомили, що всі загинули. Його вважають зниклим безвісти — не змогли забрати, бо позицію знищили», — розповідає старший брат.
Фотографія з останнього завдання Даниїла
Щоб вшанувати пам’ять брата і допомогти фронту, друзі та побратими організували збір коштів на FPV-дрони — зібрали понад 400 тисяч гривень. Напередодні дня народження Даниїла Микита разом із друзями створили мурал біля будинку, де той жив; зображення встановили в Одесі на вулиці Колонтаєвській, 59.
«Музика — рушійна сила мого життя»: калімби як частина реабілітації
Повернувшись додому, Микита знову взявся за музику. Вона завжди була з ним, окрім часу служби, коли не вистачало ні сил, ні натхнення. Після втрати і пережитого стресу музика стала для нього важливою опорою:
«Музика завжди була рушійною силою мого життя. Під час служби не було сил грати, більше двох років я взагалі не торкався інструментів. Повернувшись, поступово повернувся до музики — це приносить велике задоволення і допомагає триматися. Творчість — колосальна підтримка внутрішнього стану», — пояснює він.
Через любов до музики Микита почав виготовляти власні інструменти — калімби. Робота у майстерні стала важливою частиною його реабілітації: створення інструментів допомагає йому зосередитися і відволіктися від травматичних спогадів.
«Після фронту змінилися цінності і бачення життя. Працюючи з деревом і епоксидкою, створюючи інструменти, я концентруюся на процесі — граю, працюю руками, і тоді немає місця поганим думкам. Це потужний реабілітаційний фактор», — каже майстер.
Він обрав калімбу за її простоту та інтуїтивність: не потрібно спеціальної музичної освіти, щоб інструмент звучав красиво. Для Микити калімба також має медитативний ефект — допомагає заспокоїтися і перезавантажитись перед сном або вільним часом.
«Калімба може стати першим кроком у музиці: не треба консерваторії, просто взяв і заграв — і вже буде звучати. Для мене цей інструмент резонує, часто граю на ньому у вільний час, щоб перезавантажитися», — ділиться він.
Майструє свої калімби Микита з натуральної деревини та епоксидної смоли. Кожен інструмент робить вручну, приділяючи увагу дрібницям і вкладаючи частку душі. Часто йому складно розстатися зі зробленими роботами, бо він «закохується» в кожну калімбу.
«Коли роблю інструмент, закохуюсь в нього, і відпускати складно. Коли приходить замовлення і я відправляю калімбу, з одного боку, радію, що вона знайшла власника, але з іншого — сумую, що треба віддати», — зізнається він.
Серед різних дизайнів є також калімба з гільзами — символічний проєкт, у якому Микита намагається перетворити образи війни на щоось, що приносить спокій і звук:
«Цей дизайн поєднує дерево та епоксидку з гільзами — символ перетворення небезпеки на щось, що резонує і створює музику. Для мене це певне переосмислення поганих речей: кулі й гільзи запаковані в епоксидку і стають частиною інструмента. Поки що ця калімба — унікальна, її придбав волонтер з Америки», — розповідає майстер.
Незважаючи на біль і труднощі, Микита продовжує жити, творити і підтримувати інших. Він мріє про повернення нормального мирного життя для себе й інших, про визволення полонених і якнайшвидше завершення війни. Наразі його мрії — прості: щоб люди могли жити вільно й щасливо.
«Мрію, щоб ми змогли повернутися до нормального, щасливого життя. Мрію, щоб хлопці в полоні повернулися, і люди знову могли жити вільно. Поки що ці мрії здаються недосяжними, але я роблю свою справу, намагаюся жити далі», — ділиться ветеран.
Микита сподівається, що його музична діяльність корисна не лише йому, а й тим, хто грає на його калімбах, і країні загалом. Він регулярно проводить розіграші інструментів, а зібрані кошти переадресовує на потреби військових. Наразі він працює над калімбою, яку планує розіграти вже у грудні.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
