Пані Тетяна розказала, як вона та її сусіди чекають на «Одеське життя» і як хочуть, щоб на сторінках газети було більше матеріалів про неймовірних людей цього славного краю. Руслан Пахомі – один із таких людей.
Як бармен зіграв у серіалі
актори серіалу «Кріпосна»
Свого часу скромний хлопець із Унтилівки Окнянської громади мріяв стати кухарем. Він закінчив Малаївську школу і вступив до училища в місті Козятин на спеціальність «Кухар-бармен-офіціант».
Вже третьокурсником почав працювати барменом. Разом з тим відвідував театральну студію. Згодом місцева театральна трупа запросила його на зйомки масових сцен серіалу «Кріпосна», де головну роль виконувала Ксенія Мішина. Руслан зіграв у трьох сценах. Зйомки тривали три доби.
серіал «Кріпосна»
– Звичайно, я дуже хвилювався. Адже це був мій перший акторський досвід. Так сталося – я стояв останній і вже думав, все, повернуся додому засмучений і скажу, що просто був на зйомках. І тут раптом до нас підходить режисер і каже: «Ти нам підходиш, іди сюди». Нас загримували, перевдягли, і я одразу вжився в роль. Зрозумів, як то непросто виконавцям головних ролей, коли через чиїсь помилки доводиться щоразу перезнімати один і той самий дубль. Лише хтось щось не так зробить – знову перезйомка, – ділився Руслан Пахомі.
«Мамо, йду добровольцем»
Олена Боровська (Пахомі) з донькою
А потім в Україні через ковід було запроваджено карантин. За ним – повномасштабна війна. І 21-річний Руслан вирішив захищати країну.
– Мамо, я йду добровольцем, – сказав Руслан мені і записався до тероборони, – розповідає Олена Боровська – мати хлопця.
– Спочатку пішов у місцеву тероборону на Одещині. А тоді прийшли думки: якщо щось, а як моя сім’я? Я з багатодітної родини, нас п’ятеро і мама. Зараз прийде той росіянин і захоче все забрати. Тоді вирішив піти до центру комплектування, – згадує воїн.
Його призвали до Подільського загону, де він служив на кордоні з невизнаним Придністров’ям, а потім – у Ізмаїльському загоні.
«Якщо щось трапиться – прикривайся моїм тілом»
Руслан Пахомі у Подільську
Сьогодні Руслан Пахомі пишається тим, що був у військовій бригаді, яка підняла прапор України на острові Зміїний.
Потім – Херсонщина, штурмова бригада, контузії…
Воїн згадує й бої під Авдіївкою — як заступив з другом на пост, а до підрозділу не могли повернутися три доби. Як виходили на ворожі позиції, як прийняли бій і як обіцяли один одному, якщо виживуть, то на весіллі будуть один у одного свідками.
– Якщо раптом зі мною щось трапиться, ти прикривайся моїм тілом і відходь, – сказав йому товариш під час шаленого обстрілу.
Тоді Руслан отримав поранення, два переломи руки. А побратиму куля потрапила в голову. Руслан виніс товариша з поля бою, сподіваючись, що той живий. Однак поранення було смертельним.
Руслана Пахомі евакуювали до шпиталю. На нього чекали одужання, реабілітація і нагороди. Перед тим, як повернутися на фронт, воїн вшанував пам’ять бойових товаришів, відвідавши могили побратимів.
Кохана допомогла видати збірку
Саме під час військової служби виникло бажання писати вірші українською. Руслан Пахомі каже, що у рядках виливає всі емоції, які переживає на війні. І дуже мріє про перемогу, бо має багато планів на мирне життя. Він каже, що після Перемоги обов’язково збере всіх родичів, бо на війні гостріше відчуваєш потребу у родинних зв’язках. А ще – сподівається продовжити кар’єру у кіно та театрі.
Сьогодні Руслан Пахомі має власну поетичну збірку. Її допомогла воїну видати його кохана. Це вірші про війну. Минулого року поезії Руслана ввійшли до літературних альманахів «Для тебе» та «Роздуми».
Надихнувшись творчістю сина
родина Пахомі
Пані Олена каже, що після того, як вийшли друком вірші сина, вона усвідомила, що немає нічого неможливого. Адже і сама захоплювалась поетичними рядками ще зі школи і пам’ятає, як радо подруги переписували її вірші. А потім – одруження, один за одним з’явилися на світ п’ятеро дітей. Побут не залишав часу на творчість.
Беручи приклад з сина, Олена вирішила, що мрії мають збуватися, і знову почала писати вірші – про переживання матері, про війну, про віру в перемогу України. Більше того, наважилася надіслати їх до літературних альманахів, де вони й побачили світ.
Руслана Пахомі вдома разом із матусею чекають сестрички Катерина, Валерія, Евеліна і брат Артем. Чекає і наречена. І всі з найпалкішим бажанням – щоб Руслан, як і всі мужні воїни країни, повернувся додому живим і здоровим разом із Перемогою.
