Ключові моменти:
- Одесити виокремили основні риси американського суспільства
- Українці зробили відчутний внесок у розвиток США
- Еміграція та війна змінили українську діаспору
- Досвід життя в Америці ще більше посилює любов до Одеси
4 липня у США відзначають День незалежності — у 2026 році країні виповнюється 250 років. Для тисяч українців, які зараз мешкають за океаном, це нагода задуматися над тим, що є спільного між двома культурами. Журналіст Олексій Овчинніков поспілкувався з одеситами, котрі переїхали до Америки в різні роки. Їхні розповіді — про свободу, гідність, працьовитість, демократію і про те, чому, живучи в Нью-Йорку чи Каліфорнії, вони все одно залишаються вірними своїй Одесі.
Українці подарували Америці свої руки та розум
Леся Верба — знана одеська співачка, музикантка та дизайнерка. Вона мешкає в Нью-Йорку з травня 2021 року. На її думку, американці демонструють поважне ставлення до особистих кордонів інших людей, і в цьому є чому повчитися.
— Тут більше цінують професіоналізм: обговорювати зовнішність чи давати поради щодо особистого життя стороннім — річ нетипова, — каже Леся.
Лесі подобається повага американців до часу та їхнє відчуття власної гідності. Саме усвідомлення внутрішньої цінності, на її думку, породжує атмосферу свободи та гідності.
Також вона відзначає толерантність щодо людей з особливими потребами, вміння завести розмову в незнайомій компанії та щирі, ненав’язливі компліменти перехожим.
Про вплив українців на США Леся говорить просто: це «золоті руки й гострий розум». На її погляд, наші люди вміють налагоджувати побут і бізнес у будь-яких умовах і створювати навколо себе красу та затишок — рису, що дуже характерна для українців, зокрема одеситів.
Американці пишаються своєю історією
Сергій Ковалинський живе в США вже 22 роки і встиг добре вивчити культурні звички своїх нових сусідів.
Він підкреслює, що американці прагнуть не просто жити зручно — вони скрізь створюють ці зручності й роблять із цього подію.
— Ми часто виховуємося в дусі: «перетерпимо, а потім буде краще». Американці живуть «тут і тепер». Вони дуже шанують власну історію: у кожному містечку збудують музей чи меморіал. І навіть якщо подія відбувалася 50 років тому, це — їхня історія, — розповідає Сергій. — Вони справжні майстри локального маркетингу: у віддаленому куточку може з’явитися «Найбільший у світі стілець» або «Найбільший клубок шпагату», потік туристів гарантовано. Якщо ж Вашингтон до села не доїхав, встановлять знак про те, що це єдине село в країні, куди не заїжджав Вашингтон!
Сергій також захоплюється ставленням американців до природи:
— У містах бігають білки, бабаки, гуляють олені, плавають лебеді й гуси. Згадайте, який фурор у Нью-Йорку спричинила мандаринка в Центральному парку — птах став місцевою зіркою: люди з оптикою, журналісти, поліція, що організовувала огорожі, щоб не турбувати птаха. Мені подобається така увага. І дуже хотілося б, щоб українці, побачивши в місті лебедя, не казали: «О, обід поплив!».
Видатні українці в Америці
Внесок українців у американську науку, культуру та індустрію важко переоцінити. Ось кілька прикладів:
- Ігор Сікорський — винахідник вертольота, чия техніка з п’ятдесятих років використовується для транспортування президентів США (Marine One).
- Любомир Романків — розробив магнітні головки для дисків, що стали фундаментом для сучасних жорстких дисків; також вніс вклад у дослідження Великого вибуху та генетичного коду.
- Макс Левчин — співзасновник PayPal, народився в Києві.
- Ян Кум — співзасновник WhatsApp, народився в Київській області.
- Лазар Мейєр — емігрував до США і став одним із засновників студії Metro-Goldwyn-Mayer; активно вплинув на створення премії «Оскар» і систему голлівудських зірок.
- Анатолій Кокуш — інженер із Києва, чия техніка використовувалася в зйомках «Титаніка», «Гаррі Поттера», «Трансформерів» та інших блокбастерів; отримав два інженерно-технічні «Оскари» за свої розробки.
- Володимир Горовиць — один із найвидатніших піаністів XX століття (закінчив Київську консерваторію).
- Давид Новаковський — відомий композитор і хормейстер, який значну частину творчості пов’язав з Одесою та є ключовою фігурою у розвитку єврейської хорової музики.
До речі, американська музична індустрія й Бродвей початку XX століття значною мірою формувалися емігрантами. Наприклад, Ірвінг Берлін, автор неофіційного гімну «God Bless America», провів останні роки життя в Нью-Йорку і похований у Брукліні.
Американці захищають демократію
Юлія Городецька — журналістка та волонтерка. Хоч її родина переїхала до США 11 років тому, вона регулярно проводить час в Одесі — приблизно по півроку в рік.
Юлія вважає, що в Америки треба вчитися відстоювати свої права й боронити демократію. За її спостереженнями, останні півтора року показали, як політичні процеси можуть загрожувати самому духу країни: були спроби змінити низку норм, навіть перейменувати культурні інституції на користь політичних амбіцій, але правова система часто захищала принципи та інституції.
— Ми також маємо відстоювати нашу демократію — і робимо це, — переконана Юлія.
Вона додає, що українці подарували Америці «Щедрик», який став важливою різдвяною мелодією. За останні роки українки значно вплинули на місцеву б’юті-індустрію — зробили її доступнішою та підвищили якість послуг. Також українські кафе й кав’ярні здобули велику популярність, зокрема в Нью-Йорку: тут цінують не лише підтримку, але й смачну кухню.
В Америці — рівні можливості
Ірина Вишневська — художниця й письменниця, приїхала до США за кілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення і залишилася на кілька років. На відміну від інших співрозмовників, вона мешкає в невеликому патріархальному містечку в центрі країни.
— У нашому містечку двері часто не зачиняють, у п’ятницю їдять рибу, у неділю ідуть до церкви, а потім на сніданок у кафе. Багато людей, які мають зброю, займаються полюванням або риболовлею. На багатьох будинках поряд із прапором США можна побачити інші патріотичні символи, — ділиться Ірина. — Для мене особливо помітне те, що держава тут гарантує рівні права й можливості не лише на папері, а й у повсякденному житті.
Ірина наводить приклад: її знайомий, почесний сенатор штату Каліфорнія Бен Уеса, виріс у великій іммігрантській родині, батьки яких мали обмежену освіту, але завдяки освіті, підтримці й довірі людей він зміг побудувати політичну кар’єру.
Ще один аспект, що вразив Ірину, — культурні установки у стосунках між поколіннями:
— Якось дізналася, що в мого онука немає теплого одягу — йому вісімнадцять, він платить за навчання й працює. Я сказала про це дочці, а та відповіла: «В Америці є рівні можливості. Якщо йому не вистачає грошей, він може знайти додаткову роботу або змінити її на краще оплачувану». Мене вразила ця культура: батьки відпускають дорослих дітей у самостійне життя й не опікуються ними постійно. Це формує відповідальність і мотивує досягати своїх цілей.
Ірина переконана: українці, які виїхали під час війни, приносять Україні репутаційні «бонуси». Через свою працю й манеру поводження вони формують у Америці позитивний образ України. Українські жінки часто виглядають доглянутими й позитивними, діти працьовиті й талановиті — усе це працює як народна дипломатія.
Америка навчила мене ще більше любити Одесу
Сергій Осташко — фізик, журналіст, учасник КВК і письменник, один із авторів цього видання. Він живе в США з травня 2022 року. Тоді вони з родиною планували поїздку на 2–3 місяці.
Одне з перших вражень Сергія — велика кількість українських прапорів на приватних будинках і в громадських місцях.
Він також помітив, що з початком агресії певні найменування й бренди у США змінилися: з багатьох назв зникла національна ідентифікація, деякі заклади змінили власників або закрилися; навіть радіостанції оновили брендинг.
Ще Сергія вразила охайність навколишнього простору, хоча він мешкає в Нью-Йорку:
— У нашому районі переважно одноповерхові або рідко двоповерхові будинки. Майже під кожним — акуратно доглянутий палісадник з підстриженими газонами, творчо обрізаними деревами й квітами. Тротуари часто вузькі, але засаджені великими платанами, — описує він.
Сергій постійно зустрічає одеситів у окрузі, спілкується з ними й знаходить спільних знайомих. Про ці зустрічі він планує написати окрему книгу. І, попри все, зізнається:
— Америка навчила мене ще більше цінувати й любити Одесу. Ми сумуємо, переживаємо й із нетерпінням чекаємо часу, коли зможемо повернутися додому, — підсумовує Сергій.
Нагадаємо, що знамениті одесити записали звернення через постійні обстріли міста.
Раніше ми розповідали, як в Америці готують нестандартний борщ з Одещини і ділилися рецептом.
Читайте також: «Таке відчуття, що пів Манхеттену тримають одесити»: розповідь українки про життя в Нью-Йорку.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
