Від фронту до нового життя: історія одеського ветерана і ціна свободи

Повномасштабне вторгнення Росії стало переломним моментом для багатьох українців. Хтось покинув рідні місця, хтось змінив професійну сферу, а хтось узяв зброю, щоб захищати країну. Серед тих, хто став на захист, — Назар Давін. До 24 лютого 2022 року він розвивав власний бізнес, займався спортом і вів звичне повсякденне життя. Однак одна ніч назавжди все змінила.

Про службу, бойове поранення, відновлення та новий сенс життя через спорт розповів ветеран російсько-української війни Назар Давін.

Повномасштабне вторгнення

До початку великої війни Назар керував клінінговою компанією, поступово розвивав бізнес і планував майбутнє. Його дні були стабільними й передбачуваними: робота, буденні справи, зустрічі з друзями. Але новина про вторгнення перекреслила звичний порядок речей. Уже в перші години він зрозумів, що не може залишатися осторонь.

“Я сказав — все, я йду захищати країну. Пішов у РТЦК, потім до військомату. Нас прийняли на Голосіївському, і потихеньку все закрутилось”, — згадує Назар.

Рішення було свідомим і твердим: Назар не шукав виправдань — він знав, що повинен діяти. Для нього це було питання відповідальності перед країною, сім’єю та самим собою. З перших днів служби він опинився на найгарячіших напрямках. Спочатку був прикомандирований до 95-ї бригади, згодом виконував бойові завдання на Миколаївському та Херсонському напрямках у складі 112-ї бригади київської територіальної оборони. Саме там минула велика частина його служби, у постійних умовах небезпеки.

Бойове поранення

Виконуючи бойові завдання, кожен крок вимагав максимальної уваги — одна помилка могла коштувати життя. Назар пригадує одну з операцій на островах після підриву Каховської ГЕС: місцевість була складною — густі зарості, зруйновані ділянки та невизначеність створювали додаткову загрозу. Саме під час одного з таких виходів він отримав важке поранення.

“Слава Богу, що тоді обійшлося малою кров’ю. Нас не так помітили. Я підірвався, і наступного дня підірвався мій старший групи, бо ми працювали 2–2”, — розповідає ветеран.

Незважаючи на складність ситуації, він був морально готовий до будь-якого розвитку подій — усвідомлення ризиків було частиною служби ще з перших днів на фронті. Після поранення почалася тривала реабілітація, але навіть у той час Назар зберігав внутрішню стійкість. Після кількох місяців відновлення він повернувся до служби і провів ще пів року на фронті, а згодом прийняв рішення завершити військову службу.

Реабілітація і новий виклик

Після важкого поранення почався новий етап — повертатися до життя. Реабілітація вимагала не лише фізичних зусиль, а й психологічної витримки. Кожен день був випробуванням і водночас кроком уперед. Від самого початку Назар ставив перед собою ясну мету — не просто відновитися, а повернутися до активного життя і, якщо можливо, знову на службу.

“У мене була чітка ціль — встати і повернутися назад. Були складні моменти, але мене підганяли. Як тільки я одягнув протез, майже не користувався милицями. Всі сварилися, але я мав одну мету — повернутися, і я її досяг”, — ділиться ветеран.

Повернення з фронту завжди супроводжується розривом між військовою та цивільною реальностями. Це різні світи, які нелегко поєднати. Проте Назар впевнений: головне — зберегти внутрішній стрижень і рухатися вперед, попри всі перепони.

Відновлення спортом

Саме спорт став для Назара ключовим засобом відновлення. Він почав займатися в 2023 році під час реабілітації після поранення. В Одесі відкривалася філія ліги, яка працює з ветеранами та людьми з ампутаціями, де він познайомився з джиу-джитсу — видом спорту, що дав йому нові можливості.

“Чому джиу-джитсу? Це вид спорту, який легко адаптується під різні види ампутацій — чи дві ноги, чи рука. Тут багато варіантів, як підлаштувати навички під конкретну людину”, — пояснює Назар.

Спорт став не лише фізичною реабілітацією, а й способом знайти внутрішню рівновагу. Тренування допомагають зміцнити тіло й відновити психіку. Спілкування з однодумцями, які пройшли подібний шлях, створює підтримку та розуміння, що особливо важливо в процесі відновлення.

Як змінилася Одеса під час війни

Війна вплинула не лише на людей, а й на міста. Одеса зазнає поступових змін разом із країною. Попри труднощі, Назар бачить у цих перетвореннях позитив і вірить, що вони сприятимуть формуванню сильнішого та свідомішого суспільства.

“Одеса потроху змінюється. Потрібно починати з себе. Я сподіваюся, що ті зміни, що відбуваються в місті й області, приведуть до кращого”, — говорить ветеран.

Історія Назара Давіна — приклад сили духу і здатності не зламатися після найважчих випробувань. Війна змінила його життя, але не віру в себе й у майбутнє. Наразі він продовжує відновлюватися, займається спортом і планує нові справи. Його шлях нагадує: навіть після фронту боротьба триває — за життя, за відновлення і за можливість рухатися далі.

Раніше писали, що в Одесі відбулася акція пам’яті, присвячена річниці анексії Криму та вшануванню жертв Небесної Сотні. Одесити вкотре показали: вони пам’ятають, що Україна багато років живе в умовах боротьби — за землю, за рідних і за право жити у вільній і незалежній країні.

Також була опублікована історія старшого лейтенанта Дмитра Дмитрієва, який повернувся з російського полону. Його шлях додому — це історія витримки, віри та внутрішньої сили, яку важко осягнути тим, хто ніколи не знав неволі. Українські захисники витримують цей жах завдяки вірі в країну, підтримці побратимів і незламному бажанню повернутися додому.