Від Хаджибея до Одеси: розвінчання міфів і історична правда

Питання про дату заснування Одеси та факт її перейменування з Хаджибея стало одним із найміфологізованіших у міській історії. Тривалий час офіційна версія спиралась на 2 вересня 1794 року як «день народження» міста, проте сучасна історична наука все частіше ставить під сумнів саме цю дату. Окрім того, у фахових дискусіях іноді фігурує й інша спірна дата — 7 лютого 1795 року, пов’язана із згадкою назви Одеса в адміністративних документах.

Яку дату варто вважати найкоректнішою і який смисл несе кожна з них — пояснює доктор історичних наук Олександр Музичко.

Перейменування Хаджибея в Одесу

Лютий 1795 року часто згадується як момент, коли назва «Одеса» з’являється в офіційних документах. Йдеться про акт щодо створення Вознесенського намісництва, де вперше зустрічається ця топонімічна форма. Втім історики зауважують, що сам по собі цей документ не є формальним указом про перейменування: у ньому немає імператорського розпорядження чи адміністративного припису, що б однозначно фіксував зміну назви.

“Навіть у цьому акті зазначалося: Одеса, кома, татарами іменуємо Хаджибей. Це свідчить, що назва ‘Одеса’ сприймалася як досить штучна і незрозуміла. У документі взагалі не вказано походження цієї назви. Схоже, вона з’являється саме в цей період, але немає жодного автентичного документа, який би підтверджував, що Хаджибей за наказом імператора або губернатора офіційно перейменовано в Одесу”, — пояснює доктор історичних наук Олександр Музичко.

Відсутність формального акта є ключовою для розуміння процесів того часу. Це вказує не лише на штучність імперського наративу, але й демонструє, як саме сприймали Хаджибей наприкінці XVIII століття: як вже сформоване поселення з власною історією, функціями та географічним значенням. На тлі цього з’явилася додаткова «ювілейна» дата, яка десятиліттями відтворювалася в підручниках і святкуваннях, хоча автентичного документа, що підтверджував би заснування Одеси 2 вересня 1794 року, не знайдено. Окремо варто згадати рескрипт Катерини II до Хосе де Рібаса, який інколи наводять як доказ заснування міста: за словами дослідників, цей документ не містив згадки про місто й не стосувався перейменування Хаджибея.

“Документ, який датували як рескрипт Катерини II до Хосе де Рібаса і який часто наводили як доказ ‘заснування’ Одеси, насправді не містить згадки про Одесу. Усі ці джерела підтверджують важливий факт: сучасники розглядали Хаджибей як органічну частину історії міста”, — додає історик.

Отже, імперська адміністрація не «створювала» місто з нічого, а намагалася переосмислити й перетворити вже існуючий простір. Хаджибей не зник відразу — у документах він довго фігурував поряд із назвою Одеса, що добре простежується в джерелах кінця XVIII століття. Саме в одному з таких документів лютого 1795 року з’являється назва Одеса, але й тут немає підстав говорити про формальне перейменування.

Реальна історія Одеси

Питання про те, з якої дати вести відлік історії Одеси, вимагає відмежування між символічною ювілейною датою та науковим підходом. У європейській практиці головний орієнтир — перша письмова згадка про поселення, а не лише археологічні знахідки.

“Йдеться про 19 травня 1415 року у хроніці відомого історика Яна Длугоша про Качубіїв — це фіксує присутність поселення в той період, адже звідти відправлялися послання до Константинополя, що свідчить про певні зв’язки з тимчасовою столицею”, — зазначає експерт.

Ця згадка не означає моменту «заснування», але фіксує наявність поселення з відповідними функціями. Подібний підхід застосовується й до інших європейських міст, зокрема Львова: історія міста в науковому сенсі базується передусім на письмових джерелах. Отже міф про «заснування Одеси» чи «перейменування у 1794 році» втрачає підґрунтя, натомість усе чіткіше проглядається безперервна, багатошарова історія поселення, що розгортається задовго до російської імперської присутності.

Поселення на місці Одеси

Прив’язувати історію регіону виключно до XVIII століття — помилково з методологічної точки зору. Південь України завжди був ареною культурних і цивілізаційних контактів. Ці землі ніколи не були «пустими» чи «нічийними», як інколи стверджували імперські та радянські наративи. Тут формувався складний історичний ландшафт задовго до появи російської адміністрації: у давнину існували грецькі колонії, пізніше діяли кочові й напівкочові спільноти, а під час енеоліту — усатівська культура, яку деякі дослідники співвідносять із трипільським спадком. Археологи інколи називають ці поселення протомістами або навіть містами за ступенем організації.

“Письмова згадка про Хаджибей 1415 року не стирає попередніх пластів історії. Вона показує, що XV–XVI століття, коли на історичну арену виходить Великого князівство Литовське, — дуже важливий етап, і саме тоді значною мірою формуються українські козацькі та місцеві спільноти”, — підкреслює доктор історичних наук Олександр Музичко.

Цей період відіграє ключову роль, оскільки саме тоді південні території починають чіткіше входити в український історичний простір — не лише через військові явища, а й унаслідок соціально-економічних процесів, переселень і формування локальних громад. Українське населення регіону не виникає в XVIII столітті — воно було присутнє тут значно раніше.

Одеса в Радянському Союзі

Окрема частина дискусії стосується способів інтерпретації історії Одеси в російській імперській та радянській ідеологіях. Обидва політичні режими переслідували власні інтереси і не завжди були заінтересовані у визнанні українського чинника. Російська імперія прагнула зробити з Одеси «русский город», однак провалилася: вже наприкінці XIX століття помічали, що місто не вкладається в уявлення про «російське місто». Одеса залишалась багатонаціональною, багатомовною й відкритою — з помітною присутністю українців, євреїв, греків та інших спільнот. У радянський період акцент змістився, але все ще йшлося про ідеологічні наративи.

“У Радянському Союзі не схвалювали імперські фігури, зокрема Катерину, тому з’явився простір для того, щоб визнавати роль українців у формуванні Одеси — але це робилося досить обережно. Наприклад, у краєзнавчому музеї не було великої експозиції, присвяченої періоду до XVIII століття”, — зауважує історик.

За словами дослідників, радянська історіографія робила акцент на класовій боротьбі, часто применшуючи національний чинник. І російська імперія, і радянська влада в багатьох аспектах ігнорували український погляд на історію міста. Водночас саме деяке радянське визнання Хаджибея як важливої фортеці й історичної точки дало можливість у 1990-х роках українським історикам і громадським діячам розвинути власну концепцію історії Одеси.

Дата заснування Одеси

Повертаючись до питання, з якої дати слід вести історичний відлік Одеси, варто віддати перевагу науковому підходу: головним орієнтиром мають бути письмові згадки. Саме від першої зафіксованої згадки про поселення доцільно вести розрахунок походження міста.

“Однозначно це дата 19 травня 1415 року. Ба більше, вже давно існує певний рух на підтримку цієї дати, зокрема завдяки праці окремих дослідників”, — підсумовує доктор історичних наук Олександр Музичко.

Ця дата дедалі частіше звучить у наукових обговореннях як перша задокументована письмова згадка про поселення. Вона не заперечує давніші культурні шари, але дає чітку й перевірену точку відліку. Такий підхід допомагає вийти з-під впливу імперських міфів і повернути Одесі її багатошарову історію.

Раніше писали про процеси деколонізації міського простору в Одесі, зокрема чому демонтують пам’ятники деяким письменникам, а також про те, чим насправді є Одеса і чому дата 2 вересня, попри історичні суперечності, досі залишається «офіційним днем народження» міста.