Від прем’єрних випусків до культового феномену: як «Маски» трансформували одеський гумор

Цього року відлічується 35 років від прем’єри першої серії відомого українського комедійного проєкту “Маски-шоу”. За ці десятиліття стиль колективу став впізнаваним не лише в межах України, а й далеко за її кордонами. Від коротких телевізійних гегів до повноцінних тематичних випусків — розвиток “Масок” був шляхом постійних експериментів, сміливих рішень і професійних викликів.

Про зародження шоу, реакцію глядачів у 90‑х, сучасний одеський гумор та можливість сміятися під час війни журналісти поспілкувалися з коміком і одним із засновників “Маски-шоу” Борисом Барським.

Як виник проєкт “Маски-шоу”

Історія проєкту розпочиналася з невеликих телевізійних експериментів. Тоді команда створювала короткі гумористичні вставки для популярних передач, які часто поєднувалися з музичними номерами. Це були яскраві сценки, що з часом сформували характерні риси майбутнього шоу. Поступово стало зрозуміло: глядачі готові до такого формату. Невеликі геги, засновані на абсурді і візуальних ситуаціях, швидко здобували прихильників і підштовхнули команду створити окрему програму.

“Потім визначився продюсер, дуже хороший, талановитий, молодий Льоша Митрофанов. І він каже, що є ідея створити таку передачу. Тоді ще не було ідей на певну тематику. Ми просто вирішили спробувати. І зняли тоді у 91-му, здається, дві чи три серії”, — розповідає комік та один із засновників “Маски-шоу” Борис Барський.

Початкові серії більше нагадували творчі пошуки, ніж відшліфований продукт. Команда експериментувала із форматом, подачею та стилем. З часом виникла ключова ідея — присвячувати кожен випуск певній темі, що і стало фірмовою ознакою “Масок”.

Від критики до визнання

Спочатку “Маски-шоу” зустрічали неоднозначно: формат викликав дискусії, а критика була інколи гострою. У часи перебудови, коли суспільство переживало серйозні перетворення, багатьом гумор здавався недоречним. Та команда не зупинилася: вони продовжували працювати, шукати ідеї та вдосконалювати стиль. Згодом глядачі звикли до нового підходу й почали цінувати цей гумор.

“Приходили мішки з негативними відгуками, але ми їх не читали, бо нам це не потрібно. Ми не читачі — ми письменники. По-друге, телебачення їх також не читало, рейтинги були хороші, то сенсу не було. Тому ми просто продовжували працювати”, — згадує комік.

З роками шоу набуло статусу культового: ті, хто колись критикував, почали дякувати за веселі спогади дитинства. Гумор “Масок” увійшов до культурної пам’яті цілого покоління.

Процес створення гумору

Підготовка кожного випуску була інтенсивною й творчою. Команда регулярно виїжджала на так звані “мозкові штурми”, де протягом кількох тижнів народжувалися ідеї. Це була повна ізоляція від звичних справ — лише робота над гумором і сценками. Саме там з’являлися десятки гегів, які потім ставали частиною шоу. Артисти опрацьовували різні теми, шукаючи смішне навіть у найнеочікуваніших ситуаціях.

“Ми сиділи з ранку до вечора і вигадували смішні ситуації. Закінчувалися ідеї — переходили до іншої теми. Це були три тижні суцільної роботи. Потім ще кілька місяців підготовки”, — згадує Барський.

Імпровізація відігравала важливу роль: багато найкращих моментів виникали безпосередньо на знімальному майданчику, коли актори дозволяли собі відступити від сценарію і знаходили несподівані рішення.

Мова без слів

Однією з ключових особливостей “Маски-шоу” була універсальність номерів. Більшість сценок були безсловесними, тож вони легко сприймалися глядачами в різних країнах. Це відкрило комік-колективу шлях на міжнародну арену: артисти гастролювали, виступаючи перед публікою з різних культур і мовних середовищ — і скрізь їхній гумор знаходив відгук.

“Це була програма без слів, вона зрозуміла кожному глядачу. Ми працювали в Японії, Колумбії, по всьому світу. І для нас це було нормально і чудово. Коли займаєшся улюбленою справою, ти не відчуваєш втоми. Ти просто отримуєш задоволення. І гумор — це якраз про це”, — зазначає Борис Барський.

За 35 років “Маски-шоу” пройшли шлях від експериментального формату до знакового явища. Зі зростанням впізнаваності їхніх творців почали впізнавати на вулицях і в громадському транспорті. У той період на телебаченні не було подібного гумористичного формату, і “Маски” заповнили цю нішу. А для самих артистів важливішим завжди залишався процес творчості й спогади, пов’язані з роботою. Для Бориса Барського це — значимий фрагмент життя, від якого не відмовишся.

“У мене досі стоять п’ять книжкових полиць із відеокасетами. І там окремо — “Маски-шоу”. Є ще фільми, які мені подобалися, я їх записував. Ми перші відеомагнітофони привезли з Японії наприкінці 80-х. Вони вже не працюють, а дружина каже: давай розбери це все. А я кажу: ти не розумієш, що означає викинути шматок свого життя”, — ділиться Барський.

Для нього ці записи — не просто побутові речі, а справжній архів пам’яті. І думка про те, щоб позбутися їх, сприймається як втрата частини власної історії.

Одеса — джерело натхнення

Особливе місце в творчому баченні Барського займає Одеса. Саме тут сформувався його гумор, сценічна інтуїція та почуття ритму. Він вважає, що це місто має унікальну енергетику, яка відрізняється від інших населених пунктів. Одеса для нього — не лише географічна точка, а справжній “донор” позитиву, що підживлює артистів і глядачів одночасно.

“Одеса — це місто позитиву, місто-донор. Я об’їздив дуже багато країн і міст, але таких енерджайзерів, як Одеса, я не зустрічав ніде”, — каже він.

Навіть у умовах війни місто зберігає відкритість і життєрадісність. Сюди приїжджають люди з різних регіонів, для багатьох Одеса стає новим домом. За словами Барського, місто не лише приймає — воно “усиновлює” тих, хто опинився тут у складні часи.

Театр і сміх у часи війни

Початок повномасштабної війни змінив роль гумору в житті людей. Короткі хвилини радості стали необхідними, щоб витримувати щоденний потік важких новин. Тому перші вистави після відкриття театру відбувалися з особливою емоційністю: глядачі приходили не лише за розвагою, а за можливістю посміятися і відчути полегшення. Артисти відповіли на це максимальним віддачею.

“Коли ми відкрили театр, вистави йшли з таким ажіотажем. Люди приходили посміятися, їм цього не вистачало. Одеса відкрила двері, прийняла всіх, хто був змушений покинути свої домівки. І багато хто полюбив Одесу, і вона полюбила їх”, — згадує комік.

Водночас війна змінила людей: вони стали більше цінувати момент, життя тут і зараз, і це відобразилося й на глядацьких очікуваннях від театру.

Гуморина — ковток свободи

Гуморина в Одесі — це не просто фестиваль, а подія з глибоким культурним сенсом. Для місцевих це можливість відчути легкість, усміхнутися й поділитися емоцією з іншими. Для Барського гумор — природний стан, і навіть у складні часи він залишається інструментом підтримки для себе і для оточення.

“Це можливість вийти, вдихнути на повні груди, посміхнутися незнайомій людині, обійняти її. Люди приїжджають сюди з різних міст, бо це ковток свіжого повітря. Ми можемо подарувати світу усмішку — і ми її даруємо”, — каже комік та один із засновників “Маски-шоу” Борис Барський.

Любов до сміху супроводжує Барського з дитинства. Він пригадує, як у дитячі роки випадково побачив фільм Чарлі Чапліна — ця зустріч стала переломною. Відтоді гумор став невід’ємною частиною його життя: він уникає надмірної драматизації й завжди віддає перевагу сміху як способу спілкування з людьми. І навіть через 35 років філософія залишається тією ж: сміх допомагає триматися, об’єднуватися і йти вперед.

Обличчя “Маски-шоу”

Георгій Делієв — постать, без якої неможливо уявити “Маски-шоу” та епоху одеського гумору 90‑х. За освітою інженер-будівельник, він знайшов своє покликання на сцені: пластика, пантоміма й виразна емоція стали його засобами. У 1980‑х він долучається до театру пантоміми в Одесі, де формується його сценічний стиль. У 1984 році виникає творча трупа “Маски”, яка згодом перетворюється на унікальне явище. Делієв швидко став помітною постаттю в команді — як актор, режисер і автор.

Згодом його фігура стала предметом дискусій: деякі висловлювання і позиції щодо суспільно-політичних питань викликали неоднозначну реакцію. Хтось бачив у ньому митця поза політикою, інші — людину, яка не зайняла чіткої позиції у важливі моменти. Після початку повномасштабного вторгнення він виїхав до Франції з родиною. Нині Делієв живе за кордоном, продовжує творчість, іноді з’являється в культурному житті, але вже не має тієї медійної присутності, яку мав у часи розквіту “Маски-шоу”.

Раніше повідомляли, що війна внесла свої корективи: одесити змушені були відмовлятися від традиційних святкувань — то через пандемію святкування переносили в онлайн, то через повномасштабне вторгнення. Що сьогодні для одеситів означає 1 квітня, — питання, яке лишається актуальним.

Також повідомляли, що Олег Фіілімонов розповідав про свій шлях у гуморі: як змінився його стиль від початку великої війни і яку роль у формуванні його почерку відіграла саме Одеса.