Жінкам – б’юті-салони, чоловікам – машинки
Якщо городянки вважають, що сільським красуням не вистачає можливостей для краси, то вони помиляються. Індустрія краси в Бессарабському значно розвинулася за останні кілька років. Нещодавно відкрився ще один б’юті-салон, адже англійські слова стали популярними серед нас. Я знайшла в Бессарабському сім салонів краси. Є навіть тату-салон.
В салоні краси в центрі селища я зустріла приємних перукарів Ганну та Олену. Салон сучасний і не поступається міським закладам.
– Ми орендуємо це місце. Стрижемо, робимо зачіски, фарбуємо, меліруємо, а ще тут працює манікюрниця та косметолог. Вартість стрижки у нас – 250 гривень, клієнтів вистачає, – розповіли дівчата.
У салонах можна наростити вії, зробити татуаж брів або навіть волосся. Але це лише в Бессарабському, колишньому райцентрі. В селах перукарів практично немає, а якщо й є, то приймають на дому. Приходиш, сідаєш в коридорі і тебе стрижуть, навіть у дзеркало не бачиш. Вартість такої стрижки — 200 гривень. Чоловіки можуть скористатися ще простішим способом – практично в кожному домі є машинка для стрижки волосся.
Швачкам роботи не бракує
Наступне місце за кількістю займають швейні майстерні – їх в Бессарабському п’ять. І всі вони користуються великою популярністю.
Юлія Цимбалюк з Волинської області вийшла заміж за гагауза і переїхала в Бессарабське. Вона закінчила Хмельницький університет за спеціальністю технолог швейної промисловості.
– Спочатку не знала, чим зайнятися, а потім вирішила робити те, що вмію найкраще. Придбала устаткування, зняла приміщення і вже п’ятий рік займаюся власною справою. Під час війни люди стали помітно біднішими, новий одяг купують рідко, тому в основному роблю ремонт одягу. Спочатку сподівалася, що буду шити на замовлення, але на це не вистачає часу. Ось, бачите, усі столи завалені: комусь змійку зробити, комусь штани підрубити, комусь латку вставити. Іноді навіть доводиться відправляти людей до конкурентів – такий завал, – розповіла Юлія.
Також у Бессарабському є пункт реставрації подушок та ковдр.
Бабусі не відмовляються від будильників
В ФОПі Олександра Рупця працює цікава людина, чиє заняття стає рідкісним – Микола Панкратьєв. Він годинникар. Про пана Миколу ми писали раніше.
Чи справді є люди, які користуються механічними годинниками?
– Так, такі є, – каже пан Микола. – Мода на механічні годинники навіть повертається – все більше молоді приходить до мене. Бабусі часто приносять старі будильники, не хочуть їх відпускати. Також я ремонтую ювелірні вироби – ланцюжки, браслети.
Олександр Рупець пропонує безліч послуг: виготовлення ключів, ремонт взуття, заточку ножів, свердлів, ланцюгів для бензопил, а також фотозйомку.
Ті, хто вміє працювати руками, не пропадуть
Ще одна активно зайнята ніша в побутовій сфері – ремонт мобільників, планшетів, ноутбуків, комп’ютерів.
Кирило Односталко раніше працював у рентгенкабінеті місцевої лікарні, але з юності захоплювався ремонтом оргтехніки, і з часом зробив це своєю професією.
– У нас багато клієнтів, приїжджають з усієї колишньої Тарутинської області. Здебільшого ремонтуємо телефони. Взагалі, зараз майстровитих людей потребують скрізь. Той, хто вміє щось робити руками, не пропаде, – зазначив Кирило.
Доставка дійшла і до села
Послуга «доставка додому» також прибула до глибинки. У Бессарабському її надають вже п’ять кафе, найбільш відомим із яких є «Пікнік».
– Ми доставляємо все з меню, але найбільше замовляють піци і суші. Зараз у нас п’ятнадцять видів піци і 27 видів ролів – холодних, запечених, гарячих. По Бессарабському доставка безкоштовна, а в селах – залежить від відстані. Але ми не доставляємо в віддалені села, це дуже дорого, – розповіла господиня «Пікніка» Алла Тануркова.
У місцевій «Шашличній» більше популярна доставка шашликів, запеченої риби та курбана.
– А ще ми готуємо поминальні обіди, їх також доставляємо, – сказала Марина Чербаджи, власниця кафе.
У Бессарабському також є доставка квітів.
Світлана Кюссе, власниця «Квіткової лавки», вчителька за професією, але вже вісім років займається флористикою.
– Мені подобається створювати квіткові композиції, я постійно вчуся, переймаю щось новеньке. Напередодні першого вересня доведеться кілька ночей посидіти, заготовити букети. Продаємо також подарункові аксесуари, кімнатні рослини, вуличні вазони. До речі, кімнатні рослини часто дарують вчителям. В Бессарабському, Соборному і Буджаку доставка безкоштовна, а в села іноді передаємо автобусами, – розповіла Світлана.
З вікнами та дверима, втім без ремонту.
З встановленням металопластикових вікон та дверей у колишньому Тарутинському районі немає проблем. В Бессарабському працює п’ять фірм у цій сфері, найбільш відома з яких – Viknar`off.
– Ми працюємо безпосередньо з Тернопільською компанією. Виготовляємо вікна, двері, рулонні штори, жалюзі. Осуємо заміри, встановлюємо. Обслуговуємо весь колишній Тарутинський район, – повідомив підприємець Станіслав Ніков.
Майстрів шукають «циганською поштою»
Якщо мова йде про ремонт, то в Бессарабському та у селах майстрів доводиться “шукати циганською поштою”. Сантехників вдень з вогнем не знайдеш, лише в деяких комунальних підприємствах. З електриками трішки легше. Професійні штукатури, маляри, теслярі, покрівельники, пічники – справжня рідкість. Всіх, хто є, – «осібники», які не прив’язані до жодної фірми, тому доводиться шукати телефони та домовлятися. З початку війни майстрів залишилося лише один-два на село, а іноді й на два-три села.
Залишилося мало й майстрів з ремонту автомобілів – дещо можна зробити лише в Одесі, бо на місці спеціалістів не знайдеш. Щодо ремонту побутової техніки, то я знайшла одного майстра по холодильниках і двох – по телевізорах, але жодного – по пральних машинах. І це на дві громади – Бородінську та Тарутинську.
В останній путь з безліччю проблем
В Бессарабському працює чотири фірми, що надають ритуальні послуги, однак там можна лише купити вінки, труни, хрести, замовити таблички та пам’ятники. Ритуальну машину надає Бессарабське комунальне підприємство. Також у Бессарабському можна замовити поминальний обід. В одному з агентств ритуальних послуг я поцікавилася про копачів, щоб викопати могилу – мені дали телефон. Чоловік одразу назвав ціну – п’ять тисяч гривень, і це якщо на місці поховання не потрібно буде викорчовувати дерева або кущі.
У селах все лягає на плечі рідних покійного – копачі, транспорт, обід та багато інших клопотів. Хоча в селах ще збереглися традиції взаємодопомоги, підтримки – не лише моральної, а й практичної.
Можливо, з часом сферу обслуговування на селі візьмуть під своє крило комунальники. Було б добре, якби комунальні підприємства надавали населенню хоча б найнеобхідніші послуги, але й зараз їм не вистачає робочих спеціальностей.
***
P.S. За ремонт морозильної камери в Арцизі кумі виставили таку ціну, що вона, коли підрахувала транспортні витрати на камеру до Арциза і назад разом із вартістю ремонту, вирішила купити нову камеру.
