Ключові моменти:
- Рятувальники працюють під повторними атаками та постійними повітряними тривогами.
- Дмитро Пилипчук вважає, що страх у роботі рятувальника стає корисним помічником.
- Сергій Щербатюк зустрів початок повномасштабної війни на чергуванні.
- Підтримка родини, риболовля та прості людські слова допомагають пережити складні зміни.
Коли в Одесі звучить повітряна тривога, більшість людей ховається в укриття. Рятувальники ДСНС сідають у машини й вирушають туди, де щойно були вибухи.
Напередодні Дня рятівника, що відзначають 17 вересня, наш кореспондент поспілкувався з пожежниками. Вони роками гасили вогонь, а тепер працюють під загрозою повторних атак.
Рятувальники розповіли про страх, професійні прикмети, «диванних» експертів на місцях прильотів і про підтримку родини. Також пояснили, чому після найважчих викликів повертаються на чергування.
Династія пожежників Пилипчуків: страх потрібно контролювати
Кожен рятувальник — людина з характером. Рятувати інших, ризикуючи власним життям, під силу не кожному. Ми зазирнули за лаштунки однієї з найнебезпечніших професій.
Сержант Дмитро Пилипчук дванадцять років ліквідовує пожежі. За цей час траплялося багато складних випадків. З дитинства він бачив подібні історії в родині.

«Мій батько й брат — пожежники, тому я знав про ризики», — каже Дмитро. Він свідомо обрав цю роботу і постійно вдосконалює навички. Ситуації бувають різні, і до всього повною мірою не підготуватися.
Для Дмитра ключові два моменти у професії. Перший — страх як корисний сигнал, який потрібно контролювати. Другий — здатність швидко зосереджуватися і миттєво збиратися на виїзд.
Найтяжчий виклик: пожежа під атакою шахедів
«Це було нещодавно», — згадує Дмитро. — «В Одеському порту після ворожого удару загорілося судно. Коли ми почали працювати, знову пролунав сигнал тривоги, і прилетів ще один шахед». Це було небезпечно, м’яко кажучи.
Та найважливішим у команді лишається братерство.
«Ти маєш завжди розраховувати на плече колеги», — каже Дмитро. Молодь гартують з першого виїзду. Одна з традицій — обливання водою, яке символізує посвяту у команду.

Дмитро не любить багато говорити — він показує характер діями. На питання, що йому заважає під час гасіння, відповідає чесно:
«Часто заважають самі люди. У стресі вони поводяться по-різному: хтось недооцінює небезпеку і підходить ближче. Це створює додаткові ризики для всіх», — пояснює він.
«Що ж ви за пожежники, у вас же води немає!»
Люди не завжди розуміють, як влаштована служба. Дмитро пояснює: «Ми приїжджаємо різними машинами. В одній — вода, в другій — рукави і шланги, в третій — обладнання для роботи з металом». Коли бачать, як ми вивантажуємо спорядження, люди питають: «Де вода?» Це найпоширеніший міф.
Сон, прогулянки, розмови з рідними та порятунок кицьок
Робочий графік — добове чергування. Після нього рятувальники насамперед відсипаються. Особисто Дмитра відновлюють прогулянки й розмови з рідними. У родині він і брат «однієї крові», тому просте «ти як?» має велике значення.
— Вас не дратує традиційне: «Приїдьте, зніміть з дерева кицьку»?
«Ні, ми допомагаємо всім, бо немає неважливих життів», — відповідає Дмитро. Часто буває, що кицька вже сама зістрибнула. Та господарі хвилюються, бо тварина для багатьох — член родини.
«Війну я зустрів на чергуванні»
Сергій Щербатюк — головний майстер-сержант з двадцятирічним стажем. Його важко здивувати, але 24 лютого 2022 року залишилося в пам’яті назавжди. Того ранку він був на чергуванні.
«Не забути те відчуття. Ми їхали на прильот, як на звичайну пожежу. Тоді ніхто не думав про повторні атаки і бронежилети», — розповідає Сергій. Ця картина й досі перед очима.

Чому пожежники не тиснуть один одному руки?
«Не знаю, хто вигадав ці прикмети, але ми їх дотримуємося», — каже Сергій. Найголовніше правило — не тиснути руки перед виїздом.
Запитую, чому так. Він усміхається: «Кажуть, що це може принести ще один виклик того дня. Іще одна прикмета — не протирати фари зранку. Кажуть, тоді машина весь день їздитиме, а зміна може не повернутися в частину». І традиційне побажання при передачі зміни — «сухих рукавів!».
«Диванні» експерти на пожежах Одещини
«На місці події ми приборкуємо не тільки вогонь, а й емоції людей», — констатує Сергій. Часто цивільні, що не розуміють специфіки, намагаються давати вказівки професіоналам. Це відволікає і ускладнює роботу.
Дружина не засне, поки я їй не напишу
Родинна підтримка для рятувальників важить найбільше. Сергій каже, що після важкої зміни зустріч з дружиною й дітьми відновлює душу. Вони обіймають і жаліють, адже вигляд у рятувальника після доби чергування не найкращий.

Дружина постійно хвилюється і пише: «Зайчику, коли буде хвилина — передзвони». Навіть посеред ночі Сергій намагається зателефонувати або надіслати коротке повідомлення. Він знає: вона не засне, поки не переконається, що він живий.
Риболовля допомагає Сергію відволіктися від тривог. Там — тиша, спокій і вода.
— Чому обрали таку неспокійну професію?
«Мрія дитинства», — відповідає Сергій. — «Це моє життя. Війна змінила умови роботи, але не змусила мене відмовитись від вибору». Страх є у всіх, але з роками він піддається контролю. Перші п’ять років найважчі. Якщо витримаєш їх, ти справжній пожежник.
«Пам’ять людська коротка. Люди дякують на місці, а потім інколи забувають. Та бувають моменти, коли хтось зустрічає на вулиці і каже: «Це ж ви нас тоді врятували? Дякуємо!». Саме за це варто працювати», — говорить Сергій.
Рятувальники повертаються на чергування знову і знову, попри ворожі атаки. Бажаємо їм сухих рукавів — це означатиме спокій для них і для міста.
Фото надані пресслужбою ДСНС
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua

