Напередодні Міжнародного жіночого дня поліція Одеської області розповіла про Любо́в Стефанчук — офіцерку, яка раніше очолювала слідче відділення в місті Рені. Нині вона служить у слідчому управлінні ГУ НП та відповідає за одну з найскладніших і емоційно найважчих ділянок — ідентифікацію тіл українських військовослужбовців, що повертаються до України в рамках репатріації. Її щоденне завдання — допомогти родинам отримати відповіді і назвати кожного загиблого захисника по імені.
Не кожен витримає цю роботу: від огляду понівечених тіл і проведення експертиз до моменту, коли потрібно повідомити рідним: «Ваш син, брат чи батько знайдений». Любо́в проходить цей шлях із твердим переконанням, що захисники України мають бути встановлені, гідно поховані, а їхні сім’ї — отримати спокій, адже невизначеність виснажує ще сильніше, ніж сама втрата.
Вибираючи професію, Любо́в орієнтувалася на приклад батька та брата, які служили у Державній службі з надзвичайних ситуацій. Вона теж хотіла працювати в структурі Міністерства внутрішніх справ і обрала поліцію. Закінчивши Харківський національний університет внутрішніх справ, спочатку мріяла про розслідування кіберзлочинів, проте життя поставило перед нею інші завдання.
З липня 2022 року по жовтень 2023 року Любо́в Стефанчук очолювала відділення №2 СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, що знаходилося у місті Рені.
Наразі Любо́в працює у слідчому управлінні ГУНП в Одеській області на посаді заступника начальника відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров’я особи. Одним із головних напрямків роботи підрозділу є ідентифікація тіл зниклих безвісти військовослужбовців, повернутих до України в порядку обміну. Це багатоступеневий та складний процес, у якому беруть участь слідчі, криміналісти, антропологи, судово-медичні експерти, фахівці з дактилоскопії та інші спеціалісти.
«Спершу ми проводимо ретельний огляд тіл: фіксуємо шрами, татуювання, стоматологічні ознаки, формений одяг і особисті речі. Все може стати ключем до ідентифікації. Далі відбираємо біологічний матеріал, за можливості знімаємо відбитки пальців і проводимо ДНК-аналіз. Якщо ДНК показує збіг — призначаємо порівняльну експертизу для підтвердження результату», — пояснює поліцейська складність процедури встановлення особи загиблого.
Зв’язок із родинами починається, коли слідчі мають попередні припущення щодо особи. У таких випадках проводиться повторний відбір біоматеріалу або організовують процедуру впізнання.
«Коли родичі приїжджають на впізнання, для них це завжди шок і сильний стрес. Більшість тіл мають гнилісні зміни або перебувають у стані муміфікації. Ми робимо все можливе, щоб підтримати сім’ї у цей надскладний момент», — ділиться капітан поліції Любо́в Стефанчук.
Найважчим залишається повідомлення про підтверджений збіг. Поліцейська пригадує випадок, коли їй довелося телефонувати військовому на передовій і повідомляти, що його брат загинув.
«Було надзвичайно важко підібрати слова. Ми хвилювалися через реакцію, не знали, як він відреагує. Проте він сказав нам ‘дякую’. Це було і болісно, і водночас — важливо: ми бачимо, що наша робота приносить людям хоч якесь заспокоєння», — розповідає Любо́в.
Багато родичів висловлюють вдячність слідчим за те, що пошуки завершені й страждання припинилися. Адже стан невизначеності і очікування, що тягнуться місяцями чи роками, виснажують людей найбільше.
Для самих поліцейських така робота теж є випробуванням — фізичним і емоційним. Однак вони розуміють її як професійний обов’язок.
«Як хірург мусить оперувати, так і ми мусимо ідентифікувати тіла загиблих, щоб кожен наш Герой у Одесі, Одеській області та по всій країні був названий поіменно, гідно вшанований та похований», — каже Любо́в Стефанчук.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
