Основні аспекти:
- Януш Корчак — польський педагог і лікар, який добровільно загинув разом із двома сотнями дітей у концтаборі Треблінка.
- В Одесі ще немає вулиці, названої на його честь, незважаючи на те, що Київ таку має — це питання гідності та пам’яті.
- Автор пропонує змінити назву нинішньої Сегедської вулиці, оскільки її “побратимське” значення викликає сумніви.
Побратим чи зрадник?
Розпочнемо з Угорщини та її прем’єра Віктора Орбана. Сьогодні він став найкращим “другом” України (після путлера). Але угорське місто Сегед досі лишається побратимом Одеси, хоча жоден його представник не висловився проти цього політика, який постійно завдає шкоди Україні! Це справжні побратими?! Таких “друзів” — у музей! Можливо, вже настав час змінити назву Сегедської вулиці?
Януш Корчак — батько сотень дітей
На мою думку, було б справедливо, якби в Одесі з’явилася “вулиця Януша Корчака”.
Ви знаєте, хто це був? Це була ЛЮДИНА! Не просто з великої літери, а з усіх великих! Людина з великою душею! 22 липня — день його народження, і можна не сумніватися, що в розвинених країнах його будуть вшановувати саме цього дня.
Народився він у 1878 році у Варшаві, Польща, яка тоді належала до великодержавної шовіністичної Російської імперії. А загинув поблизу Варшави в таборі смерті Треблінка. Його батьківщина знову була поневолена — вже великодержавним шовінізмом нацистського Третього Рейху.
Про антисемітизм, мабуть, не варто нагадувати. Януш Корчак при народженні називався Генрик Гольдшмідт… Він був відомим польським педагогом, письменником, дитячим лікарем та громадським діячем. Його життя було присвячене порятунку безпритульних дітей, їх навчанню у дитячих притулках. Він не мав власної сім’ї, не був одружений, не мав біологічних дітей, проте мав сотні РІДНИХ — у найглибшому сенсі цього слова.
У 1940 році разом із вихованцями “Будинку сиріт” його перевели до Варшавського гетто. В цей час Корчака заарештували і кілька місяців утримували у в’язниці. Його звільнили за клопотанням провокатора, що прагнув здобути авторитет серед євреїв.
Корчак добровільно пішов на смерть разом із своїми дітьми
На питання, чому він співпрацює з певними людьми, Януш Корчак відповідав: «Я зустрінуся навіть із самим дияволом, аби лише врятувати своїх дітей». Він відхилив усі пропозиції від поляків, які його поважали, вивести його з гетто.
Ось спогади одного з його товаришів: “Зняли для нього кімнату, підготували документи. Корчак мав можливість вийти з гетто в будь-який момент, навіть разом зі мною, коли я прийшов з перепусткою на двох — як технік і слюсар водоканалу.”
Корчак подивився на мене так, що я зніяковів. Сенс його відповіді був простий: не залишаєш свою дитину в біді, небезпеці чи хворобі. А тут двісті дітей. Як можна залишити їх самих у газовій камері? І як це пережити?
Коли в серпні 1942 року надійшов наказ про депортацію Будинку сиріт, Корчак повів ДВІ СОТНІ СВОЇХ ДІТЕЙ на станцію, звідки їх товарними вагонами відправили до Треблінки. Він відмовився від шансу на свободу, запропонованого в останню хвилину, і пішов разом із дітьми до газової камери…
Якщо комусь цього недостатньо для аргументації на користь появи в Одесі вулиці Януша Корчака, скажу ще, що під час Першої світової війни він служив військовим лікарем у польовому госпіталі російської армії і опинився в Києві.
У Києві він працював лікарем у притулках для українських дітей і написав книгу “Як любити дитину”. У Києві існує вулиця його імені. Чи може Одеса дозволити собі таку “розкіш” — вшанувати ЛЮДЯНІСТЬ?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
