Ключові моменти:
- У 1941 році Одеса опинилася під румунською окупацією і стала центром Трансністрії.
- Незважаючи на війну, у місті діяли магазини, театри та навіть університет.
- Окупація супроводжувалася терором, масовими стратами й знищенням єврейського населення.
- 10 квітня 1944 року Одесу звільнили від німецько-румунських військ.
Матеріал підготовлено до Дня визволення Одеси на основі архівних джерел, свідчень очевидців і історичних публікацій. Ми зібрали маловідомі факти, щоб показати не лише сам момент визволення, а й те, через що довелося пройти місту в роки окупації.
Свідків тих подій із кожним роком стає все менше, а багато подробиць історії окупації й визволення Одеси досі залишаються маловідомими.
1. Як Одеса стала центром окупаційної влади
У жовтні 1941 року Одесу зайняли румунські війська, і місто було проголошене адміністративним центром Трансністрії — нової провінції, до складу якої увійшли частини сучасних Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.
Керувати регіоном призначили професора Георге Олексяну, а на посаду міського голови Одеси поставили Германа Пинтю — колишнього офіцера царської армії.
Від цього моменту мешканці відчули на собі масштабну корупцію: за гроші можна було вирішити багато питань, включно з тим, щоб уникнути переслідувань з боку поліції.
Іноді ситуації набирали абсурдного характеру: збереглися свідчення, що румунські солдати продавали на ринках радянські пропагандистські листівки, як звичайний товар.
2. Життя, яке намагалися зробити «нормальним»
Вінниця. Молдова. Блошиний ринок. Літо 1943 року
Попри бойові дії, в Одесі створювали видимість звичного життя. Румунська адміністрація дозволила приватну підприємницьку ініціативу, і багато мешканців скористалися цією можливістю.
На початку 1942 року містяни подали тисячі заяв на відкриття магазинів, ресторанів, перукарень. З’явилися заклади, яких раніше не було — наприклад, казино або публічні доми.
Працювали театри, виходили газети й журнали, продовжував діяти університет. Окупанти навіть відновлювали частину пошкоджених будівель.
Однак така «турбота» мала практичне підґрунтя: румунська влада сподівалася затриматися в Одесі надовго й намагалася налагодити життя за власними правилами.
3. Між виживанням і співпрацею
Життя в окупації ставило людей перед важкими виборами. Багато хто залишився в місті й був змушений працювати, аби прогодувати себе й родини.
У таких умовах співпраця з окупаційною адміністрацією часто була вимушеним способом виживання: хтось працював на прибиранні вулиць, хтось — у закладах комунального обслуговування.
Водночас були й ті, хто свідомо підтримував окупантів. Серед них опинилися колишні білогвардійці, які створювали організації та допомагали Німеччині й Румунії в боротьбі з більшовизмом.
Частина таких осіб пізніше увійшла до складу так званого «Російського охоронного корпусу».
Нагадаємо, що ми вже розповідали про звільнення Одеси та писали про те, як влаштували для окупантів «тарарам».
Одеський ринок у роки окупації
4. Терор і злочини окупантів
Окупація супроводжувалася жорстокими репресіями. Один із найтрагічніших епізодів стався в жовтні 1941 року після підриву румунської комендатури.
У відповідь окупанти стратили близько п’яти тисяч заручників. Більшість із них не мали жодного стосунку до підпільної діяльності.
Найбільше постраждало єврейське населення Одеси. До початку війни воно становило значну частину мешканців міста, але після визволення залишилися лише поодинокі сотні.
Тисячі людей загинули в концтаборах у Доманівці й Березівці, у гетто, під час масових розстрілів у селах області. Одним із найбільш жахливих місць стали порохові склади, де десятки тисяч були спалені живцем.
Часто тіла загиблих навіть не хоронили, а їхні речі продавали на місцевих ринках.
Також трагічна була доля військовополонених: їх морили голодом, змушували долати виснажливі переходи, а тих, хто не витримував, вбивали.
Одеські підпільники
5. Дивні заборони окупаційної влади
Поряд із жорстокими репресіями інколи діяли й дивні заборони. Наприклад, у 1941 році в Одесі заборонили їздити на велосипедах — як дорослим, так і дітям.
Пізніше з’явилася ще одна абсурдна заборона — на продаж і вживання насіння. Такі правила здавалися безглуздими навіть у воєнний час і запам’яталися місцевим мешканцям не менше за серйозні події.
ЦИФРИ
-
14 учасників звільнення Одеси удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
-
27 військових частин, які відзначилися при визволенні міста, отримали найменування «одеських».
-
Майже 27 тисяч солдатів німецьких та румунських військ загинули під час Одеської операції 1944 року. Втрати Червоної Армії досі залишаються засекреченими.
Одним абзацом…
… про героїв, чиї імена знає вся країна
Серед тих, хто брав участь у звільненні Одеси від німецько-румунських окупантів, були й відомі на всю країну постаті. Наприклад, легендарний снайпер Василь Зайцев, котрий отримав звання Героя Радянського Союзу за подвиг у Сталінградській битві.
Його історія пізніше стала основою для американського фільму «Ворог біля воріт». Під час Одеської операції Зайцев уже не діяв як снайпер: він командував зенітною ротою й захищав авангард Червоної Армії від ударів із повітря.
У боях за Одесу відзначився й Василь Маргелов — майбутній засновник радянських Повітряно-десантних військ, відомий як «дядько Вася». Саме участь в Одеській операції принесла йому перше генеральське звання.
… про тих, хто йшов у бій на конях
У визволенні Одеси важливу роль відігравали не лише люди, а й коні. Хоча в епоху танків і бронетехніки кавалерія втратила своє колишнє значення, її ще активно використовували разом із моторизованими підрозділами — передусім для швидких рейдів у тилах противника.
У ході Одеської операції особливо проявила себе кінно-механізована група генерал-лейтенанта Ісси Плієва. Підрозділи Плієва звільнили Березівку та Роздільну, діючи там, де маневреність і швидкість були не менш важливими за вогневу міць.
… про німців, які билися проти окупантів
Серед оборонців і борців за визволення Одеси були люди різних національностей, зокрема й німці. Хоча цей факт довгий час замовчували, окремі представники місцевої німецької громади зробили значний внесок у рух опору.
Так, розвідник Микола Гефт створив диверсійну групу в Одеському порту. Батько і син Іван та Микола Медерери воювали в партизанському загоні Молодцова (Бадаєва). Партизана Володимира Мюллера гестапо розстріляло за кілька днів до визволення міста.
Ще один німець, Генріх Норайкс, допоміг врятувати багато одеських євреїв. Після війни чимало німців-підпільників з Одеси зазнали репресій сталінського режиму, і їхню участь у русі Опору довго замовчували.
Як рятували одеський зоопарк?
Одеський зоопарк у роки війни
В історії визволення Одеси були не лише трагічні й героїчні сторінки, а й епізоди, що сьогодні видаються майже неймовірними. Одна з таких історій пов’язана з одеським зоопарком.
Навіть у роки окупації зоопарк не припинив свою роботу. Румунська адміністрація відмовилася його утримувати, тож працівникам довелося шукати способи самостійно вижити. Щоб прогодувати себе та тварин, вони відкрили трикотажну майстерню й заробляли власною працею.
У останні дні окупації німецьке командування наказало директору зоопарку — сімдесятирічному вченому-натуралісту Генріху Бейзерту — вивезти до Румунії найцінніших тварин. Особливий інтерес у окупантів викликав зубробізон. Бейзерт відтягував виконання наказу, пояснюючи, що тварина дика, небезпечна й її складно перевозити. Коли почалися прямі погрози, він вдався до хитрощів.
Завантаживши клітки з зубробізоном і кількома рідкісними тваринами, Бейзерт виїхав зі зоопарку й просто кружляв містом. Його машину неодноразово зупиняли військові патрулі, але директор твердо відповідав, що виконує наказ про евакуацію. Так він виграв час, поки до Одеси не увійшли радянські війська.
Цей відчайдушний план спрацював. Уже через два дні після визволення, 12 квітня 1944 року, зоопарк, врятований Генріхом Бейзертом, знову відкрився для відвідувачів.
Ми також розповідали, як німці під час відступу хотіли підірвати Одесу, але не змогли.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
