Ключові моменти:
- Французький бульвар спочатку був дорогою до Малого Фонтану
- Його сучасний вигин з’явився через обхід земельних ділянок і дач
- Визначальну роль у формуванні вулиці відіграв Григорій Маразлі
- На бульварі збереглися десятки маловідомих історичних пам’яток
У новому випуску проєкту «Одеські історії» ведуча Олена Кудряшова детально розглядає одну з найвідоміших вулиць міста — Французький бульвар. На перший погляд він знайом кожному одеситу, але його походження та еволюція виявляються значно цікавішими, ніж здається.
«Багато жителів міста навіть не підозрюють: Французький бульвар не є типовим бульваром у містобудівному сенсі. Це радше колишня заміська дорога, яку пізніше “зігнули”, щоб обійти приватні садиби й дачі», — пояснює ведуча.
Ця історична деталь дозволяє по-іншому поглянути на знайомий простір: сучасний вигляд вулиці склали не лише архітектори та міські рішення, а й водовози, власники маєтків, інженери й меценати, чиї рішення досі впливають на міський ландшафт.
Чому Французький бульвар насправді не є бульваром?
Назва «Французький бульвар» стала символічною для Одеси, але з точки зору містобудівних стандартів ця вулиця не відповідає класичному бульвару.
У класичному розумінні бульвар — це широка центральна алея для неспішних прогулянок, обсаджена рядами дерев по обидва боки. Це місце, куди люди йдуть не з примусу, а заради задоволення. Справжнім прикладом такого простору в Одесі є Приморський бульвар, тоді як Французький має інший характер: тут проходять трамвайні колії, рухається транспорту, а пішохідні алеї частково поступилися місцем інфраструктурі.
Але так було не завжди. На початку XIX століття тут пролягала дорога до Малого Фонтану — шлях до дач заможних містян і до дуже цінного для міста джерела питної води.
Вода Малого Фонтану вважалася найкращою у місті: її називали «солодкою», її завантажували на торговельні судна, воду щодня доставляли водовози. Саме шлях, що вів до джерела, поступово перетворився на одну з важливих комунікацій.
І тут виявляється несподіваний факт: геометрію майбутньої вулиці сформували не дипломовані інженери, а водовози. Протягом десятиліть вони курсували найзручнішими маршрутами поміж балок і схилів, і коли місто почало впорядковувати цю територію, потреби прокладати принципово нову трасу вже не було — існуючий шлях просто оформили.
Отже, витоки сучасного контуру Французького бульвару сягають часу задовго до того, як він став бульваром у розумінні міста.
Хто і навіщо «зігнув» Французький бульвар?
Одна з найбільш впізнаваних особливостей бульвару — його вигин біля нинішнього санаторію Чкалова — має цілком конкретне пояснення і навіть ім’я, пов’язане з ним.
На початку XX століття міський інженер Василь Зуєв запропонував проєкт нової магістралі: широкої десятиметрової проїжджої частини, просторих тротуарів, алеєвого насадження, водопроводу, електричного освітлення, телефонного зв’язку і трамваю. Цей план мав поєднати заміський шарм з комфортом міста.
Однак реалізувати все такому вигляді не судилося. На шляху прямої траси опинився парк дачі багаторічного міського голови Григорія Маразлі — справжня окрасa прибережної частини: каскадні сходи до моря, мармурові скульптури між деревами та доглянуті алеї, доступні для всіх бажаючих. Маразлі не погодився на розрізання свого парку, у той час як інші землевласники поступилися або отримали компенсацію.
Місто опинилося перед вибором: або провести магістраль через парк, зруйнувавши його, або змінити трасу. Вибрали компроміс — дорогу обійшли, і пряма лінія перетворилася на вигин, який і досі є однією з впізнаваних рис вулиці. Сам Зуєв сумно зазначав, що Малофонтанська дорога «позбулася прямолінійності та перспективного краєвиду на море» через це рішення.
Парадоксально, але саме такий компроміс надав Французькому бульвару унікального вигляду: те, що колись було вимушеним обходом, сьогодні перетворилося на знакову особливість вулиці. Як підсумовують автори проєкту: «Вигин — це як підпис Маразлі на мапі Одеси».
Читайте також: Чотири хвилі руйнування Одеси: хто і як руйнував місто протягом ста років (відео)
Як Маразлі змінив обличчя вулиці?
Вигин — далеко не єдиний слід, що залишив Григорій Маразлі на Французькому бульварі. За 17 років на посаді міського голови він вклав чимало у розвиток міста: фінансував школи, лікарні, музеї, бібліотеки, а власну дачу на Малому Фонтані перетворив на визначну пам’ятку садово-паркового мистецтва.
Парк Маразлі був відкритим для відвідувачів: каскадні сходи вели до моря, серед дерев стояли мармурові статуї, а газони і доріжки нагадували французькі парки більше, ніж типовий приватний маєток.
Художник Петро Нілус описував цей простір як поєднання простоти та величі: «Ніщо дрібне, стомливо складне — у всьому благородна простота…», що підкреслює мистецьку цінність парку.
Проте роль Зуєва також була важливою: його проєкт встановив правила забудови району. Одне з ключових обмежень забороняло зводити суцільні високі паркани — дозволялися лише витончені металеві огорожі на кам’яних цоколях. Це рішення зберегло відкритість садів і зробило фасади більш привабливими для перехожих.
Такі правила формували атмосферу: вулиця не стала низкою закритих приватних володінь, натомість зелені простори, ажурні огорожі та декоративні брами інтегрували приватні території у міський простір.
Згодом картину доповнили бельгійський електричний трамвай, бруківка з вулканічного порфіру та елегантні павільйони зупинок, які поєднували красу й зручність для пасажирів.
Таким чином Французький бульвар став не просто дорогою до моря, а цілісним простором, де архітектура, ландшафт і містобудівні правила створили впізнавану атмосферу, яка зберігається й сьогодні.
Які ще таємниці зберігає Французький бульвар?
Навіть якщо з’ясувати, чому вулиця не є класичним бульваром і хто змінив її геометрію, загадки тут не вичерпуються. Кожен старовинний маєток на бульварі має власну історію, іноді з нотками детективу.
Одна з таких історій — доля скульптури Лаокоона. Колись вона прикрашала парк Маразлі, але після революції пережила довгі переміщення: скульптуру неодноразово перевозили різними куточками міста, і деякі сторінки її біографії досі залишаються загадковими. За понад століття Лаокоон змінив місце свого перебування щонайменше шість разів.
Не менш цікава доля оранжереї Маразлі: натхненний європейськими прикладами, міський голова запросив архітектора Павла Клейна, і споруда стала прикрасою бульвару. Сьогодні від колишньої величі залишилося небагато, але навіть руїни нагадують про масштаб задуму.
Ще одна легенда пов’язана з неоготичним палацом купця Параскеви. Документальних підтверджень причин швидкої зміни власника бракує, проте місцевий фольклор охоче розповідає історію про те, що купець нібито програв палац у карти — версія, яка живе серед одеситів довгі роки.
А завершує перелік історій дача Анатри — романтичний замок, що ледь не зник у XXI столітті. Після довгого занепаду будівлю вдалося врятувати, і згодом вона стала домівкою для благодійного фонду «Корпорація монстрів». Це ще один приклад того, що доля архітектурної спадщини залежить від тих, хто готовий її захищати.
У підсумку: Французький бульвар — це не просто адреса, а майже колекція одеських характерів, історій і рішень, що створили його унікальність.
За фасадами знайомих будівель тут приховано набагато більше, ніж видно з перших кроків.
У відео проєкту «Одеські історії» з Оленою Кудряшовою детально розповідається:
- чому скульптура Лаокоона понад сто років «мандрувала» Одесою;
- якою була легендарна оранжерея Григорія Маразлі і чому сьогодні вона перебуває у занедбаному стані;
- що відомо про неоготичний палац Параскеви та легенду про картковий програш;
- як вдалося врятувати дачу Анатри, яку одесити називають «Замком монстрів»;
- чому бельгійський трамвай став справжньою революцією для Французького бульвару;
- який вигляд мала вулиця понад сто років тому завдяки архівним фотографіям і старовинним планам.
Раніше також публікували матеріали про те, хто насправді збудував загадкові Траянові вали на Одещині, а також про походження назви і таємниці Фонтанки під Одесою.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
