Маразліївська — не просто вулиця з ефектними фасадами; це шматок історії Одеси, де перетнулися урбаністика, архітектура, бізнес і драматичні події ХХ століття. Знімальна група YouTube-каналу пройшла вулицю від перехрестя з Троїцькою до будинків, що пам’ятають заможних домовласників, перших градоначальників, радянські установи й студентські театри. Історію вулиці відтворили у , на основі якого створено цей текст.
Ключові моменти
- Спочатку на місці вулиці були фортеця, відкритий степ і військова еспланада.
- Після ліквідації фортеці місто почало ділити землю під забудову.
- Відкриття Олександрівського парку зробило задвірки перспективною і престижною територією.
- Розкішні прибуткові будинки пережили революції, зміну влади й перейменування.
Від військового степу до міської забудови
Наприкінці XVIII століття на місці нинішнього стадіону «Чорноморець» стояла Велика Суворовська фортеця. Навколо неї свідомо залишали відкритий простір — еспланаду, де ворог не міг сховатися за деревами й кущами. Земля, на якій згодом пролягла Маразліївська, тоді не призначалася для забудови.
Положення змінилося після 1812 року, коли Російська імперія анексувала Бессарабію. Фортеця втратила стратегічне значення, і колишні військові землі перейшли до цивільного користування. Місто почало розмежовувати територію, прокладати квартали й освоювати ділянки навколо Канатної.
Частина майбутньої Маразліївської виникла з тильних боків будинків, що виходили фасадами на Канатну. Спочатку це були більше подвір’я, ніж самостійна вулиця.
Чому Маразліївська складається з трьох клаптиків
Вулиця сформувалася нерівномірно. У першій половині XIX століття тут з’явився канатний завод купця Новикова. Пізніше завод перенесли між Базарною та Великою Арнаутською, і його територія розділила майбутню вулицю на частини.
У 1840-х роках на торці Троїцької збудували храм архістратига Михаїла. Відрізок перед ним у народі називали Михайлівською або Михайлівською-Новою. За заводом лишалася Нова вулиця, а далі тягнулися задвірки Канатної.
Так виникла конструкція з трьох частин. Офіційно вулиця ще довго залишалася Новою. Назва Михайлівська залишалася в розмовній мові. Дотепер при перехресті з Троїцькою дорога трохи змінює напрямок, а нумерація будинків має несподіванки.
Імператорський візит змінив долю вулиці
Перелом стався 1875 року, коли на місці колишньої фортеці заклали Олександрівський парк — нині парк Шевченка. На відкриття приїхав імператор Олександр II, і, за свідченнями, він власноруч посадив дуб.
Парадні алеї парку контрастували з немощеними задвірками поруч. Міська влада вирішила замостити дорогу й продовжити Нову вулицю до морського обриву. Земельні ділянки продавали на вигідних умовах, але з умовою зводити сучасні, комфортабельні будинки.
Задум спрацював. Якщо 1875 року між Барятинським і Сабанським провулками мешкало п’ять домовласників, то через двадцять років їх стало шістнадцять. Тут оселялися заможні торговці, підприємці та представники аристократії.
У 1878 році міським головою Одеси став Григорій Маразлі. Він керував містом сімнадцять років і підтримував благодійність та освіту. 1895 року вулицю перейменували на його честь, ще за життя посадовця. Так утвердилася назва Маразліївська.
Особняки, прибуткові будинки й незвичайні деталі
На межі XIX–XX століть Маразліївська набула аристократичного вигляду. За деревами ховалися особняки. Уздовж вулиці стояли чавунні огорожі й електричні ліхтарі. Торговельного руху тут було мало.
Будинки й досі носять сліди смаків і занять колишніх власників. Наприклад, будинок №54 замовив парфумер Роман Аудерський. Декоративні елементи фасаду нагадують флакони для парфумів.
У будинку №36 жив Йоганн Ген, власник заводу сільськогосподарських машин. У дворі досі стоїть стовп із написом «СПБ. Інженер Цейтшель», який пов’язують із фабричною символікою підприємства.
Будинок №34б належав інженеру Ігнатію Маргулісу. Він облаштував розкішні квартири для заможних орендарів. Деякі помешкання мали площу до 700 квадратних метрів, сам Маргуліс жив у дворівневій квартирі. У липні 2026 року будівля зазнала пошкоджень під час російської атаки на Одесу.
Маразліївська знала й світські розваги. Щороку 31 травня тут влаштовували «Бій квітів». Вулицею рухалися карети та екіпажі, прикрашені квітковими гірляндами. Серед учасників був Василь Навроцький, засновник газети «Одеський листок».
Вулиця пережила революції та зміни влади
Після революції Маразліївська втратила частину свого довоєнного характеру. У 1920 році вулицю перейменували на честь Фрідріха Енґельса. Великі квартири почали ділити на комунальні помешкання. У деяких будинках розмістили радянські установи.
На місці зруйнованого Архангело-Михайлівського монастиря звели житловий комплекс для працівників держбезпеки. Будинок №34а спочатку займав Селянський поземельний банк, а згодом там розмістився клуб держбезпеки.
У 1960 році будівлю передали Палацу студентів. Тут виступав театр мініатюр «Парнас-2», організований за участю Михайла Жванецького, Віктора Ільченка й Давида Макарівського. Згодом цей колектив став основою одеської команди КВК.
Вулиця стала свідком трагічних подій окупації. 22 жовтня 1941 року вибух зруйнував частину будівлі, де розміщувалися румунська військова комендатура й штаб піхотної дивізії. Загинули 67 людей. Окупаційна влада використала вибух як привід для масових убивств і посилила переслідування євреїв. Адреса увійшла в історію Голокосту в Одесі.
Після війни на місці зруйнованої будівлі звели Морехідне училище. Назву Енґельса вулиця носила до кінця радянського періоду. Історичну назву Маразліївська їй остаточно повернули 1991 року.
Три епохи на одному перехресті
У 2008 році пам’ятник Григорію Маразлі перенесли з Грецької площі на вулицю, названу на його честь. Він опинився біля будинку №1а, неподалік місця, де колись стояв храм архістратига Михаїла, а згодом звели радянський житловий комплекс.
На одному клаптику землі зійшлися різні епохи: релігійна історія міста, радянська забудова та пам’ять про міського голову, який доклав зусиль до розвитку Одеси.
Маразліївська й сьогодні нагадує вулицю, зшиту з частин. Минуле читається в поворотах дороги, фасадах, старих табличках і будинках, які пережили зміни назв і призначення. З колишніх задвірків виросла одна з найвиразніших архітектурних вулиць Одеси.
У про Маразліївську можна роздивитися будинки зблизька й почути більше історій про їхніх власників.
Що ще є у , але не увійшло до статті:
- Історія Великої Суворовської фортеці та військової еспланади.
- Деталі архітектури будинків №5, №14б, №20 і №34а.
- Історія Сергія Панкеєва, відомого як «людина-вовк» у психоаналізі.
- Подробиці про першу лінію електричного трамвая в Одесі та політ Сергія Уточкіна.
- Історія будинку №34а, де працював «Парнас-2», і дворового фестивалю «Цимес-маркет».
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
