Одеса заговорила книжками одночасно з тим, як перетворилася на важливий порт.
Одеса почала читати разом із розвитком порту
Історію Одеси часто розповідають через торгівлю, порт і авантюристів. Але книги теж приїжджали сюди як товар.
На початку XIX століття місто швидко зростало. Тут зустрічалися греки, німці, французи, євреї, поляки, вірмени та інші нації.
Разом із товарами до Одеси прибували газети, книги і нові ідеї. У 1838 році місто імпортувало іноземних книжок на 54 тисячі рублів.
Багато видань лишалися в портовому місті. Одеса перетворювалася з перевалочного пункту на осередок європейської культури.
Порт Одеси 200 років тому
Книжки продавали разом із посудом і вином
Перші продавці книг не обов’язково мали книгарні. Книжки траплялися в посудних крамницях поруч із тарілками.
1803 року Жан‑Батист Рубо відкрив винний магазин і продавав там французькі книги. Осип Сорон налагодив прямі зв’язки з Європою.
Через ці контакти нові видання потрапляли до Одеси навіть швидше, ніж до деяких імперських столиць.
Книги продавали разом з вином
А також поряд з посудом та хомутами
Поступово книга стала звичною частиною міського життя. Вона приїжджала на кораблях, попадала в руки різних людей.
Порто‑франко породило книжкову контрабанду
Режим порто‑франко притягнув капітали й підприємців. Зі зростанням торгівлі збільшився попит на європейську пресу і літературу.
Вільна зона мала митну межу, і тут зародилося явище «шмуглерства» — таємного переміщення товарів без мита.
Книжки виявилися зручним товаром для такого обігу. Вони були компактні, а заборонене друковане слово мало високу ціну.
Шмуглерів не слід плутати зі шмуклерами. Останні виготовляли декоративні шнури, позументи та інші вироби.
Книги у 19 сторіччі були зручним товаром для контрабанди
Цензура не встигала за книжками
Влада намагалася стримувати потік літератури через цензуру. Спочатку працював один цензор, потім з’явилися спеціальні комітети.
Одеса читала багатьма мовами: французькою, грецькою, італійською, польською, турецькою, івритом та ідишем.
Знайти достатньо фахівців, щоб перевіряти весь цей потік, виявилося важко. Книжок ставало дедалі більше.
Частина видань потрапляла через особисті та торговельні зв’язки, минаючи цензурні інститути.
Цензурний комітет
Одеський «даркнет» XIX століття
У місті формувалися неофіційні мережі поширення забороненої літератури. Вони працювали без інтернету.
Власник крамниці «Руської книги» Микола Клочков складав каталоги, куди непомітно вносили заборонені позиції.
Заборонені видання передавали лише довіреним клієнтам. Їх ховали серед вантажів, у подвійних днах валіз та в дипломатичній пошті.
Порт, книгарі, моряки та купці забезпечували цю мережу. Вона діяла поза офіційним контролем, але була ефективною.
Заборонені книжки привозили в Одеси під виглядом інших товарів
Читальні стали «підпискою» на книги
Книги були дорогими, і не кожен міг їх купити. Вихід знайшли в «Кабінетах новин» і «Бібліотеках для читання».
За невелику плату відвідувачі читали свіжі французькі, британські та австрійські видання. Часто книги брали додому під заставу.
Один примірник читали десятки людей. Так читальні створювали спільний інформаційний простір для багатонаціональної Одеси.
Кабінети новин
Місто створило власний друкований голос
1813 року в Одесі відкрили першу друкарню Россета. Вона почала друкувати афіші та місцеві тексти.
Згодом з’явилася власна преса. 1820 року вийшов «Вісник Південної Росії» французькою та російською мовами.
Потім заснували «Одеський вісник». Він поєднував комерційні повідомлення, літературу, новини про кораблі та театральне життя.
Місто вже не тільки читало — воно почало говорити.
Один з перших випусків газети “Одеський Вісник”
Бібліотека стала доступною для всіх
Понад двісті років тому граф Воронцов відкрив Одеську публічну бібліотеку. Вона стала другою в імперії після столичної.
Головний принцип був простим: читати могли незалежно від статків та звання. Це змінило доступ до знань.
Бібліотека поповнювалася не лише офіційно. Приватні пожертви і меценати віддавали свої колекції місту.
Одеська публічна бібліотека
Прикажчик, який створив бібліотеку для працюючих
Книжкова Одеса — це не лише історія меценатів. Вона також про прості ініціативи знизу.
Самсон Левович Бернфельд був прикажчиком. Він задумав бібліотеку для тих, хто працював увесь день, але хотів вчитися.
Самсо́н Ле́вович Бернфе́льд
1875 року при товаристві взаємної допомоги прикажчиків‑євреїв відкрили громадську бібліотеку. Вона пережила XX століття.
Ця ініціатива стала підґрунтям нинішньої Одеської обласної наукової бібліотеки імені Михайла Грушевського.
Ідея була простою, але важливою: знання мають бути доступними всім, а не тільки елітам.
Одеса стала центром єврейського Просвітництва
Мовне різноманіття сприяло розвитку Гаскали — єврейського Просвітництва. В Одесі виходили масові видання івритом та ідишем.
Видавець Єфим Фесенко грав важливу роль у друкарській справі. Його типографія видавала, зокрема, українські тексти.
Видавець та власник типографії в Одесі Єфим Фесенко
Типографія Фесенка
У такому середовищі поширювалися ідеї, які впливали далеко за межами Одеси. Місто стало одним із осередків єврейського інтелектуального життя.
Книга знайшла нові шляхи
Після епохи порто‑франко книжкові потоки не зникли. Вони просто змінили маршрути.
Залізниця відкрила нові можливості перевезення людей, товарів та інформації. Особливо важливим став вузол у Роздільній.
Водночас українське друковане слово опинилося під забороною після Валуєвського циркуляра та Емського указу 1876 року.
Українські видання, надруковані за кордоном, намагалися доставити читачам нелегально. Книга переходила кордони і знову знаходила шлях до руки читача.
Від книжкового дефіциту до «Книжки»
У XX столітті книжкове підпілля Одеси не заглохло. У радянські часи люди стояли в чергах і шукали дефіцитні видання.
У 1970–1980‑х роках підпілля пересувалося містом. У 1990‑х воно легалізувалося на Грецькій площі.
Одеський ринок “Книжка”
Змінювалися влада, технології й правила торгівлі. Але книжка завжди шукала шлях до читача.
Контрабандою в Одесі були не лише товари
Історія книжкової Одеси — це історія міста, де разом із товарами переміщувалися мови, знання та ідеї.
Книги приходили через порт, ховалися від цензури, передавалися через читальні, друкувалися в місцевих типографіях і ставали частиною міського життя.
Якщо дивитися під іншим кутом, легенда про Одесу‑контрабандистку стає історією про те, як тут контрабандували найцінніше — ідеї.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
