«Прив’язані» до укриття: юні натуралісти зіткнулися з обмеженнями в природі
Перебуваючи на території Станції юних натуралістів (СЮН) у селі Новосільське Ренійської громади, ми потрапили в ягідну ділянку, де полуниця сохне, адже немає жодного охочого її зібрати…
– У СЮН навчається 190 дітей – це більше половини вихованців Новосільського ліцею, – зазначає директорка Євгенія Флоря. – Сільрада віддала станції окрему ділянку на околиці sела з теплицею та приміщеннями для гуртківців, але без укриття. Оскільки війна спалахнула, ми почали шукати нові форми роботи. Гуртки працюють у ліцеї, де є облаштоване укриття – безпека наших дітей є пріоритетом. Проте ми, натуралісти – не в кабінетах, а на відкритих просторах – стали «прив’язаними» до парт.
Для дітей, які обрали гурток квітково-декоративного напрямку, є можливість працювати – вони активно озеленюють ліцей, але для юних агрономів ситуація ускладнена.
– Ми знайшли вихід – перенесли практичні заняття додому, – ділиться Євгенія Флоря. – Більшість мешканців села займаються тепличним господарством, тому дітям відкрилася можливість вести практику та спостереження вдома.
На тему: Літні канікули під час війни: де відпочивають діти з Одещини?
Хоча база СЮН та земельна ділянка наразі не задіяні в навчальному процесі, Ренійська громада продовжує фінансування цього позашкільного закладу – працює дев’ять педагогів та техперсонал. Дорослі підтримують порядок на станції – не можна залишати її без нагляду.
– У нас дуже різноманітний видовий склад рослин, навіть кактуси цвітуть, – каже Євгенія Флоря. – Кілька років тому сільрада закупила екзотичні рослини, ми також зверталися до дендропарків, які надали нам безкоштовно саджанці та цибулини. Діти займалися живцюванням троянд. Ми з колегами підтримуємо рослини – поливаємо, обробляємо ділянку. Але учні сюди не приходять – тому під час війни полуницю просто нікому збирати.
Наука досяжна: «Школа Виноградського» як освіта майбутнього
Одним із цікавих прикладів у природничій сфері є досвід у містечку Городок Хмельниччини, де діє «Winogradsky School». Ця освітня ініціатива забезпечується не з місцевого бюджету, а завдяки зовнішнім партнерам – бізнесу.
На відміну від гуртків, які залежать від обмежених фінансових можливостей громади, тут є змога оновлювати обладнання, залучати менторів та розвивати навчальні простори у співпраці з приватними інвесторами.
Протягом 2024 року проєкт «Winogradsky School» носив назву Школа природничого напряму. Освітню платформу для школярів, зацікавлених у біотехнологіях, медицині та екології, запустила громадська спілка «Up To Future» за підтримки компанії «Юрія-Фарм», яку очолює Микола Гуменюк.
– Це проєкт у сферах біотехнології, фармацевтики, медицини та проєктної діяльності, – говорить Андрій Горбань, голова «Up To Future». – Микола Гуменюк – виходець з Городоччини, який досяг успіху в науці та бізнесі, вирішив підтримати свою громаду. Основна мета – створити умови для розвитку здібностей школярів, які прагнуть поглиблено вивчати природничі науки.
Читайте також: Чи можна з усіх зробити «моцартів»: чому навчають у Бессарабській школі мистецтв на Одещині
Щороку у школі навчаються до 30 учнів 8-11 класів. Окрім природничих дисциплін, діти здобувають навички самопрезентації, лідерства, комунікації та беруть участь у творчих майстернях.
Освітній процес організований командою досвідчених менторів – професіоналів у біології, мікробіології, фізиці та інших науках. Випускники школи стають учасниками та переможцями всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Так, у 2024 році Наталія Боднарчук і Вікторія Гедз здобули перемогу на Олімпіаді Геніїв.
– Вивчаючи «Winogradsky School», я усвідомила, що фізика, хімія та біологія можуть бути цікавими і креативними, – ділиться Наталія Боднарчук. – Окрім знань з природничих дисциплін, я отримала можливість розвиватися особистісно – завдяки тренінгам з психології, управлінських навичок та ораторської майстерності.
Базою для реалізації ініціатив стало новозбудоване краєзнавче музею «G-Museum», фінансуванням якого займався Микола Гуменюк. Сьогодні тут функціонують кілька інноваційних проєктів: «Winogradsky School», «Winogradsky Club» і «Winogradsky Hub» – простори, що об’єднують науку, творчість та громадську активність для молоді.
Вітрила надії: яхтсмени Рені відкривають нові можливості для молоді
Схожа історія успіху в галузі спорту спостерігається також у Рені, Одеської області. Тут громадська організація «Ренійський районний яхтклуб «Дунай» на чолі з Олексієм Андріановим активно сприяє розвитку дітей.
Громадська організація пропонує сорока дітям безкоштовно займатися цікавим видом спорту – навчання на яхтах класу «Оптиміст» та «Кадет», а також на гоночних «Луч» і «420».
До війни клуб створив базу на хуторі Кірган, де, спільними зусиллями, було збудовано пірс, організовано територію: встановлено флагшток, турніки, гойдалки та альтанки від дощу і сонячного світла.
Наявність бази, човнів та активна громада дали змогу відкрити у Рені філію Одеської обласної дитячо-юнацької школи з вітрильного спорту. Заняття веде визнана яхтсменка Валентина Кєба.
– Після початку великої війни яхтсмени міст Одеси, Миколаєва та Херсона втратили можливість тренуватись через закриття водойм, – говорить Валентина Кєба. – Проте нам пощастило: озеро Кагул – внутрішнє водоймище, і нам дозволено виходити на воду.
Однак для успішного тренувального процесу необхідне фінансування – щонайменше, потрібне паливо для катерів та заміна обладнання яхт.
– Наша організація на минулому році звернулася до дев’яти підприємств у порту Рені з проханням про спонсорську підтримку, – ділиться Олексій Андріанов. – Бізнесмени відгукнулися. Завдяки підтримці, вдалося придбати три нових вітрила та забезпечити катери паливом.
– Рік тому старший тренер юнацької збірної України з вітрильного спорту, Павло Донцов, організував акцію за кордоном на підтримку дітей України і привіз десять вітрил. Три з них дістались ренійським яхтсменам. Щоб отримати три вітрила, потрібно шістсот євро, – додає Валентина Кєба. – По всьому світу є яхтсмени, які навчилися ходити під вітрилами саме в Рені – ми підтримуємо з ними зв’язок. Наприклад, Вадим Долганюк, тепер чемпіон Ізраїлю на яхтах класу «420», надіслав нам вітрило. Уродженець Рені Олександр Кротенко, мешкаючи в Канаді, висилає екіпіровки для юних яхтсменів. І друзів у яхтклубу «Дунай» по всьому світу чимало.
Додатково: Чому з Одещини емігрують випускники шкіл?
Проти вітру: завжди є вихід з труднощів
Необхідність для розвитку спортсмена – змагання.
– Напередодні великої війни наші юнаки та дівчата брали участь у чемпіонаті України на яхтах класу «420» у Миколаєві, – згадує тренерка Валентина Кєба. – Вони змагалися на одному рівні з дорослими. Екіпаж Валерії Михайліченко та Анастасії Копаной виборов третє місце – відмінний результат для дівчат.
Через війну акваторія Чорного моря закрита. Єдине місце в Україні для проведення змагань – це Львів. Але з Рені, що на відстані тисячі кілометрів, перевезти яхти практично неможливо.
– Ми знайшли вихід із ситуації – організували власні змагання, – зазначає Валентина Кєба. – Батьки забезпечують призи, і наприкінці кожного сезону ми проводимо змагання серед вихованців. Ще одна можливість для росту дітей – організація літніх таборів, де ми тиждень живемо в наметах. Це посилений процес тренувань з виходами на воду два рази на день. Діти також навчаються самостійності – готувати їжу, прибирати за собою. Спілкування є важливим аспектом, і діти так скучили за ним, що на перші дві ночі їх не можна вкласти спати – вся ніч йде на спілкування. Але потім, на третю добу, вони засинають «як вбиті» – це наслідок фізичних навантажень та свіжого повітря. Загалом, наметовий табір – це зміцнення здоров’я.
Батьки відвідують табір у вільний час, допомагають на території, беруть участь у змаганнях – дорослі також люблять активність та свіжий повітря.
Для батьків важливо, що заняття для дітей – безкоштовні, хоча витрати на вітрильний спорт зазвичай дуже значні.
Чому навчають вітрила?
Архип Какаранзе займається яхтингом лише влітку.
– Моя родина живе в Києві, де я не маю можливості тренуватись, – говорить хлопець. – Щоб займатись яхтингом, потрібно їхати далеко за місто, і тренування коштують чимало. Тож під час навчального року я самостійно вивчаю теорію, а влітку приїжджаю до бабусі в Рені, де проводжу час у яхтклубі. Я вже навчився керувати яхтою «Оптиміст», а також спілкуватися з однолітками та дорослими яхтсменами.
Діана Золотухіна гордиться тим, що заволоділа чотирма яхтами – «Оптиміст», «Кадет», «Луч» та «420», і не лише цим.
– Ми робимо профілактичний ремонт яхт власними руками. За допомогою досвідчених яхтсменів усі діти навчаються користуватися інструментами, – розповідає Діана. – У нас дисципліна, як в армії: зранку – шеренга і підняття прапора. Усі ми стали більш зібраними і дисциплінованими.
Володимир Булгаков задоволений своєю участю у яхтклубі – тут з’явилося порозуміння з однолітками та старшими яхтсменами.
– Яка природа, яка атмосфера! – захоплюється юнак. – Набагато цікавіше ходити під вітрилами, ніж постійно сидіти з телефоном.
Члени ГО «Яхтклуб «Дунай» пишаються тим, що навіть під час війни діти можуть навчитися керувати вітрилами на озері Кагул.
Довідка «ОЖ»
У Ренійській громаді працюють три заклади позашкільної освіти та дитячо-юнацька спортивна школа, забезпечуючи додаткову освіту 41% місцевих школярів. Ці установи фінансуються з місцевого бюджету, зокрема на зарплати та комунальні послуги. На все інше (виїзди на конкурси, змагання, придбання амуніції) зазвичай дбають батьки.
Діяльність яхтклубу «Дунай» є єдиним прикладом в громаді, де на виховання дітей значний вплив має саме громадська організація.
Наталія Попович, Антоніна Бондарева, Вікторія Чабанова, Маріанна Шкаврон
