Герой інтерв’ю — Олександр Прокопʼєв з Одещини. Він служить у добровольчому формуванні територіальної громади. Олександр не є військовослужбовцем ЗСУ, але разом із силами оборони захищає Одесу та область від повітряних атак. До добровольчого формування він дійшов після бойової роботи на Херсонському напрямку, де близько двох років керував різними безпілотниками. Потім пройшов навчання в «школі пілотів» і приєднався до ДФТГ. Олександр також очолює громадську організацію «Сила Громади Одеса» і веде однойменний Telegram-канал, у якому висвітлює події в місті та області. У розмові він пояснив, як проходять бойові чергування під час атак, чому цивільним важко оцінити ефективність ППО і як підходити до інформації з моніторингових Telegram-каналів.
Хто та як служить у ДФТГ
— Що таке ДФТГ?
— ДФТГ — це цивільні люди, які свідомо обирають захищати місто й область замість того, щоб залишатися вдома. Вони не належать до регулярних військ, але взаємодіють із силами оборони і підпорядковуються підрозділам територіальної оборони. Для мене це люди, які без зарплат і без «броні» від призову виходять у нічні чергування і заслуговують на повагу.
— Як потрапити до ДФТГ?
— У нас немає єдиного публічного алгоритму вступу. Часто люди приходять за рекомендацією знайомих або через контакт з командиром. Далі проходять організаційні процедури: перевіряють, чи може людина виконувати завдання, який її юридичний статус тощо. Підготовка бажана, але не обов’язкова. Ми вчимо, передаємо досвід і навчаємо новачків.
— Ви вже мали досвід з безпілотниками?
— Так. У мене близько двох років бойового досвіду на Херсонщині. Починав із малих дронів, потім працював із FPV, «бомберами» й важчими моделями. До ДФТГ я прийшов із практичними навичками, але потім нас відправили на курси в «школу пілотів». Я думав, що знаю багато, але інструктори розбирали помилки і показували, чому раніше втрачали машини. Деякий час я служив у мобільно-вогневій групі, а згодом перейшов до роботи з перехоплювачами. МВГ виїжджає і працює по повітряних цілях; там використовують різну зброю, зокрема кулемети.
— Чи було страшно повертатися до бойових завдань?
— Перший раз завжди лякає. Навчання не дає повного уявлення про першу бойову зміну. Після повернення з Херсону я не міг просто сидіти вдома, тому пішов у ДФТГ. Моє перше чергування було дуже напруженим, бо ти не знаєш, що станеться. Розумієш: можуть прилетіти, можуть «полювати» саме на тебе.
Шахеди, ракети та секунди на рішення
— Що сьогодні найважче збивати: шахеди, балістичні чи крилаті ракети, баражуючі боєприпаси?
— Чим швидша ціль, тим важче її перехопити. Тому ракети — найскладніші. Але й сучасні безпілотники ускладнюють задачу: вони мають складні системи навігації, що гірше піддаються РЕБ. Дрони з кращими навігаційними блоками тримають маршрут і продовжують політ навіть за протидії. Деякі ударні БПЛА з’являються майже біля узбережжя, тому ситуація змінюється дуже швидко. Отже, головна різниця між дронами та ракетами — швидкість і технічні характеристики.
— Як ви визначаєте, куди рухається ціль і чи вона небезпечна для Одеси?
— Для цього використовують спеціальні військові програми і системи, до яких цивільні не мають доступу. Хоч ми й цивільні, у взаємодії зі Збройними силами ми теж отримуємо дані. Там видно траєкторію, є інформація розвідки й з інших джерел. З практикою ти починаєш приблизно розуміти, куди ціль може рухатися.
— Під час масованої атаки небезпека лише в кількості цілей чи й у способі їхнього заходу?
— Найважчі — комбіновані атаки. Коли одночасно або послідовно застосовують різні типи зброї, система ППО отримує додаткове навантаження. Дрони створюють розсіювання ресурсів, а потім заходить ракета, яка несе більшу загрозу. Так було 17 серпня: велика кількість дронів супроводжувалась бражуючими боєприпасами «Бандероль».
— Що роблять, якщо ціль над містом чи селом?
— Якщо немає безпечної можливості працювати по цілі, по ній не стріляють. Інколи робота поблизу житлової забудови чи над населеними пунктами несумісна з безпекою людей і інфраструктури. Принцип простий: якщо застосування зброї створює більше ризиків, ніж толкує, стріляти не можна.
Одна з найбільших атак
— Якою була ваша перша збита ціль?
— Першою я збив шахед. Пам’ятаю його до дрібниць. Він вибухнув за 50–100 метрів від нас. Було дуже голосно. Ми відразу пішли збирати мотор і уламки; вони важливі для аналізу й подальшої роботи.
— Чи доводилося дізнаватися, що ваша робота врятувала житловий район?
— Часто ти не знаєш, куди саме ціль мала потрапити. Зараз багато дронів мають камери і передають зображення онлайн. Вони бачать картинку знизу і коригують політ. Такі камери дорогі й технічно якісні. Коли падає такий дрон, ми негайно біжимо його забирати.
— Яка атака була найнапруженішою?
— Для мене це 12 грудня 2025 року. Тоді Одеса, наскільки пам’ятаю, вперше отримала удари «Кинджалами». До цього кілька днів поспіль безперервно йшли «Герані» й інші дрони. Тиждень атаки були дуже щільними, потім була пауза, а далі — «Калібри» та «Кинджали» по енергетичній інфраструктурі. Все місто залишилося без світла й води. Ця операція запам’яталась найбільше.
— Що найтяжче під час чергування?
— Втома. У МВГ ти довго стоїш на позиції. Особливо важко буває в холод або в сильну спеку, коли в бронежилеті проведеш добу. Але під час бойової роботи ти вже не відчуваєш втоми — ти просто працюєш. Багато цивільних уявляють собі процес інакше: бачать дрон у небі, величезний приціл, натиснув кнопку — і ціль збита. Насправді ціль часто не видно. Вона може летіти дуже швидко. На позиції у тебе мить для рішення. Коли ціль поруч, лишається кілька секунд. Потрібно врахувати швидкість, напрям, відстань, випередження й інші фактори. Навіть якщо ти переслідуєш ціль у повітрі, це не гарантія простоти збиття.
Чому не збили
— Як ви реагуєте на оцінки роботи ППО лише за цифрами?
— Мені важко зрозуміти, як можна судити про роботу, якщо ти ніколи її не виконував. Я не применшую внесок цивільних — люди допомагають донатами, доставкою потрібних речей, підтримкою. Але оцінювати професійну роботу, не розуміючи її специфіки, — це неправильно. Найгірше, коли з’являються «диванні експерти», які бачать лише цифру в Telegram і роблять негайні висновки про «погану роботу».
— Що повинні знати ті, хто запитує: «Чому не збили?»
— Я би порадив спробувати самому. І не один день, а хоча б місяць чи два чергувань. Особливо зимою — у грудні чи січні. Влітку це теж непросто: ти стоїш у формі і бронежилеті під спекою, усе тече, а ти не можеш відійти, бо інші розраховують на твій сектор. Після такого досвіду багато запитань зникло б.
Telegram-канали: кому вірити під час атаки
— Як цивільній людині визначити корисний Telegram-канал під час повітряної небезпеки?
— Це практично неможливо зробити з огляду з вулиці. На позиції ти бачиш значно більше даних: спостереження, радари, сенсори та інші джерела. У тебе є планшет і спеціальні програми, які показують траєкторію з високою точністю. Цивільний цього не бачить, тому не може просто відкрити два канали й сказати, хто «правий».
— Але люди все одно стежать за каналами, щоб визначити напрям руху дрона.
— І тут є проблема. Декілька каналів працюють швидко і мають доступ до реальної інформації. Багато ж інших просто передруковують одне з одного. Один написав — другий переписав — третій переписав другого. Виникає ланцюжок, який створює ілюзію підтвердження, хоча першоджерело може бути невідомим. Швидкість важлива, але ще важливіше — розуміння ситуації і прогноз кінцевої точки руху. Це не просто «точка на карті».
— Повідомлення «летить на Одесу» означає, що удар обов’язково буде тут?
— Не обов’язково. Можна бачити напрям, але це ще не гарантія кінцевої точки. Тому не варто сліпо довіряти будь-якому каналу. Орієнтуйтеся на офіційні повідомлення і перевірені джерела. Якщо маєте знайомих військових з доступом до даних, запитайте їх про надійні джерела і зіставте з тим, що публікують канали.
— Чого сьогодні найбільше не вистачає ППО Одещини?
— Людей. Це моя суб’єктивна оцінка. Щодо боєприпасів, техніки чи інших компонентів я не можу робити загальних висновків.
Створено за матеріалами: 048.ua
