Які проблеми у родин воєнного часу?
Нещодавно у «Вільній» створили три психологічні групи для жінок, які чекають на повернення рідних із фронту, у чиї сім’ї вже повернулися ветерани і вони соціалізуються, а також ті сім’ї, які втратили на війні близьких. Групи підтримки супроводжуються психологами та соціальними фахівцями. Жінки можуть записатися на індивідуальні або групові психологічні консультації безкоштовно.
— Найчастіше до нас звертаються жінки, які втратили на війні близьких. Вони не готові розділяти свій біль, тому потребують індивідуальної допомоги. Ми навіть поділяємо на окремі групи матусь і дружин. Вони найскладніші в роботі, — каже кураторка проєкту Олена.
У складному психологічному стані перебувають і ті, хто чекає рідних із фронту або починає нове життя з тими, хто щойно повернувся. Родини не можуть впоратися із ситуацією деякої недомовленості. Через конфіденційність, якої військові мають дотримуватися на фронті, жінки починають сумніватися в чесності спілкування, а тривалі періоди відсутності зв’язку наштовхують партнерів на сварки.
— Багато хто вимагає від своїх чоловіків або синів участі у вирішенні побутових і фінансових питань, у вихованні дітей. А для чоловіків, які опинилися в небезпечній ситуації, всі ці проблеми не є пріоритетними, — а цивільні про це забувають, кажуть у просторі.
А ось одна з підопічних простору, яка чекає на чоловіка з фронту, розповіла, що під час їх розмов насамперед цікавиться коханим як особистістю, його здоров’ям і потребами. Син записує татові відео про досягнення в школі та спорті, а також побажання від своїх друзів. На думку кураторки Олени, такі прості та банальні речі показують військовим, що на них чекають вдома і вони важливі суспільству. Це гарний приклад для багатьох родин.
Як соціалізувати та підтримати ветеранів?
Мало хто про це говорить, але зараз почастішали випадки прояву агресії в сім’ях військових. Олена каже, що на це впливає дуже багато чинників. На війні людина бачить смерть і руйнування, переживає фізичні та психологічні травми. Ветерани потребують часу для адаптації. Цей процес може бути складним і тривалим.
— Під час адаптації ветерани або ветеранки стикаються з поведінковими, фізичними та емоційними симптомами. Не всі вони свідчать про наявність ПТСР. Хтось може самостійно соціалізуватися, а комусь потрібна допомога психологів чи психотерапевтів. Рідні мають бути готові до знайомства з абсолютно новою людиною. Наприклад, в Америці ветеран не може працевлаштуватися, якщо не пройшов психологічну реабілітацію. В Україні така практика не поширена. У нас є комунікаційна прірва між ветеранами та цивільними і це проблема нашого суспільства, — головне не відповідати на агресію агресією, радять у просторі «Вільна».
Психологиня одеського простору Інна Баланюк особливо просить з увагою та розумінням ставитися до тих, хто нещодавно повернувся з фронту. По-перше, вона радить проінформувати військового про зміни, які відбулися за час його відсутності. Це стосується родини, близьких, міста чи села. Так захисник чи захисниця не почуватимуться загублено. Обов’язково обговоріть плани на майбутнє та подальші дії в цивільному житті, наприклад, скільки необхідно на відпочинок і сон, медичне обстеження та оформлення ветеранських документів.
— Допоможіть звикнути військовому до звичайного життя — візьміть відпустку, так людина розумітиме, що ви поруч. Не пропонуйте в перші дні сходити за покупками, вигуляти собаку чи винести сміття. Усе має відбуватися поступово. Підготуйте список ветеранських організацій і дізнайтеся, які послуги вони пропонують, щоб чимось зайняти військового — тренування спортом, психологічні групи, навчальні програми.
Якщо ви відчули агресію з боку людини, пам’ятайте, що ви в цьому не винні і не сприймайте її на свій рахунок. Краще зверніться по психологічну підтримку. Адаптація — це спільна робота, до соціалізації ветеранів мають бути готові всі.
Якщо ображають, не мовчіть!
На прохання кореспондентки «Одеського життя» зустрітися з жінками, які пережили випадки агресії через адаптацію військовослужбовців до цивільного життя, або з іншою подібною ситуацією, не вийшло. Ні психологи, ні підопічні простору «Вільна» зараз не готові про це розмовляти. Тим паче деяка інформація про військових може зіграти на користь ворожої пропаганди. Натомість свої особисті історії розповіли Юлія та Ганна. Вони просять кожного, хто стикається з випадками насильства — неважливо де та коли — повідомляти суспільству. Юлія виросла в неблагонадійній родині. Її батько, людина з важкою долею і проблемами з алкоголем, часто проявляв агресію і насильство щодо неї та матері.
— З дитинства я стикалася з насильством від батька, який принижував і погрожував мені, застосовував фізичні покарання і психологічне насильство. Усе це залишило сліди на моїй психіці, викликаючи постійний стрес, тривожність і страх, — не витримавши цю напругу жінка звернулася по допомогу. За порадою психолога вона з’їхала від батьків і вже почувається в безпеці. Зараз намагається надати психологічну допомогу матері.
А от 23-річна Ганна звернулася по психологічну допомогу через гендерне насильство на роботі — працювала в офісі з чоловічим колективом.
— Мій керівник знизив мені зарплату порівняно з іншими співробітниками, мотивуючи це моєю статтю та браком досвіду. Крім того, він дозволяв собі неприйнятні коментарі та приниження, що сильно впливало на мою самооцінку та емоційний стан. Я постійно відчувала стрес, тривогу і недовіру до оточуючих. Я почала сумніватися у своїх професійних здібностях. Через це відчувала фізичні симптоми, як-от безсоння, головний біль і загальна слабкість, — поскаржилася дівчина. До «Вільної» вона прийшла у стані емоційного виснаження та депресії, але вже почувається набагато краще.
Всі жінки, які потребують допомоги, можуть записатися як на індивідуальні, так і на групові психологічні консультації. Допомога надається безоплатно та конфіденційно. Записатися на консультації до простору «Вільна» в Одеській області можна за телефонами: (073) 231-01-01 (Одеса) та (096) 065-47-26 (Ізмаїл).
