За словами психолога, у спілкуванні з військовими варто уникати жалості. Це стосується навіть питань, якщо військовий має поранення або через війну він став людиною з інвалідністю.
“Не треба кепкувати з нього, але й “бідний-нещасний, війну пережив” – це не окей. Не задавайте питань, відповідь на які ви не готові почути: “Що було саме страшне на війні”, “Розкажи, чого ти боявся”, “Скільки ти вбивав”. Не варто задавати провокаційних питань: “Нащо ти йшов на цю війну, яку придумав хтось там з Путіним” – це трохи обезцінює бійця”, – каже Козінчук.
Він радить говорити про свої почуття, але для цього варто використовувати такі слова: “Я пишаюся тобою”, “Ти крутий, бо ти пішов, а мені страшно”. Також можна говорити про те, як приємно спілкуватися з військовим.
У випадку, якщо людина має особливість і раптом ви бачите, що вона потребує допомоги, то варто спочатку спитати дозволу.
“Коли ви підбігаєте до нього, спитайте у нього дозволу йому допомогти, але піднімати його – ні. Ну і стримуйте свої емоції, бо дивитися на відсутність руки – це недоречно”, – вважає психолог.
Козінчук нагадав, що не варто також давати поради людям, які повернулись з фронту, щодо того, як правильно воювати.
“Давати поради, критикувати, підвищувати голос – це недобре. Але якщо військовий порушує ваші кордони, кричить, лізе, робить якісь жарти – це не окей”, – вважає він.
Варто також зауважити, що у цивільному житті військовому може бути страшно від звуків. Він може впасти і прикритися – це нормально, завдяки цій реакції він вижив на війні. Важливо підійти, спитати, чи можна допомогти.
“Для суспільства порада: якщо ви на конфлікт відповідаєте агресією, ви не зупиняєте конфлікт. Це не означає, що треба терпіти, якщо щось сталося, але нам треба навчитися виражати невдоволення ненасильницьким шляхом, з повагою. Можна сказати: “Я перепрошую, ви робите так, а мені незручно”, – підкреслив Козінчук.
Детально про те, як спілкуватись з військовими, на що варто звернути увагу та як допомогти їм читайте у матеріалі РБК-Україна.
