У 1843 році в Одесі відкрили першу «фотографію», і вже незабаром місто стало одним із лідерів фотомистецтва в регіоні.
Ключові моменти:
- Перша одеська «фотографія» відкрилася 1843 року.
- Перші знімки коштували 25 рублів і вимагали повної нерухомості.
- Іван Антонопуло став придворним фотографом грецької королеви.
- Карл Мігурський фотографував Одесу, погром і війну.
Працюючи з архівами та старими альбомами, бачимо, наскільки відмінним був світ перших одеських фотоательє. Сьогодні ми робимо сотні кадрів на день. Тоді один портрет вимагав нерухомості й коштував значних грошей.
Фотограф глухий, але бездоганний!
Фотокомерція в Одесі почалася в 1843 році. Художник Філіп Гааз оголосив про відкриття «фотографії» в місцевій газеті. Термін «фотоательє» ще не прижився і з’явився пізніше.
Гааз рекламував себе дуже впевнено. Він писав, що досяг «високого рівня бездоганності в схожості та чистоті обробки портретів» і запрошував ознайомитися з роботами. Обіцяв портрет однієї особи за 10–14 секунд, а знімок неживого предмета — за одну секунду.
У спогадах Олександра Дерибаса Гааза згадують як одного з перших майстрів. Одночасно декотрі сучасники натякали на його «загадкову глухоту» — нібито фотограф не слухав скарг клієнтів.
Як і інші ранні майстри, Гааз був живописцем. Даґеротипія та калотипія давали лише загальні контури, які художник мусив доробити. Нагадаю: дагеротипія давала позитив одразу, тоді як калотипія спочатку давала негатив.
Гори сміття та магія перших фотоательє в Одесі
Польський письменник Юзеф Крашевський описував відвідини ательє Гааза так: замість декорацій — купи сміття й брудного посуду. До камери вас сідлали швидко, фіксували голову і наказували сидіти нерухомо.
Та результат приголомшував. Крашевський писав про зачарування, коли риси обличчя виринали на фотопластині.
Спершу знімок коштував 25 рублів. Але вже в 1845 році Гааз удосконалив студію й знизив ціни. Студія розташовувалася в центрі, на розі Садової та Преображенської, згодом переїхала на Поліцейську.
До 1857 року фотографії на папері в Гааза коштували 7 рублів. Згодом з’явилися конкуренти: у 1860 році в Одесі налічували вже п’ять фотостудій. Гааз залишався успішним і 1866 року викупив великий дім на Поліцейській.
Через кілька десятиліть фотографія стала доступнішою. Заклади поширилися на Пересип, Молдаванку й Слобідку. Одеса довго тримала першість у цій сфері.
Придворний фотограф грецької королеви з Одеси
Список одеських фотостудій до 1890 року містив десятки імен. Серед них траплялися і несподівані постаті. Наприклад, Іван Антонопуло, який переїхав в Одесу з Таганрога 1871 року й пропрацював тут майже сорок років.
Перші роки Антонопуло працював у невеликому ательє біля Грецького училища, на розі Дерибасівської й Катерининської. На паспарту з’являлися нагороди: від товариства образотворчих мистецтв, виставок у Парижі й Одесі.
Головний тріумф Антонопуло — портретні роботи для європейських царських родин. Після цього його вшанували званням «Придворного фотографа Її Величності Грецької Королеви».
1883 року ательє переїхало до будинку Новікова, на розі Дерибасівської та Рішельєвської. Ця адреса вже була знайома одеситам: тут раніше працювали відомі майстри Рауль і Феодоровець.
Антонопуло залишив багато портретів відомих і маловідомих одеситів. 1896 року він сфотографував велосипедиста Сергія Уточкіна, майбутнього авіатора, і надовго закріпив його образ у місті.
Він також знімав Валеріана Лігіна, професора механіки і міського голову; видатного хіміка Олександра Вериго; художника Євгена Буковецького з учнями.
Антонопуло задумав проєкт «Одеса та околиці міста. Путівник. Фотографії Антонопуло». Сьогодні цей путівник загублений, але збереглися чудові ландшафти майстра. Зокрема, вид Дерибасівської від рогу Гаванної з будинком Ведде.
У 1899 році в Пасажі на Дерибасівській відкрився другий його фотосалон. Майстер працював там ще майже два десятиліття. Після його смерті нові власники зберегли вивіску з прізвищем засновника, і «Антонопуло» продовжив роботу.
Одеський фотограф передбачив усе!
Карл Мігурський вів бізнес і навчав ремеслу. Його діяльність нагадує сучасних підприємців, що продають курси та брендовані товари. Але Мігурський справді добре знав свою справу.
1855 року Мігурський закінчив Рішельєвський ліцей. Він працював секретарем і вчителем. Одночасно вивчав фотографію і невдовзі відкрив Фотографічний інститут в Одесі.
Інститут розмістився на Поліцейській вулиці, неподалік Рішельєвської. Будинок і досі стоїть, хоч і з’єднаний із сусіднім. Люди називали Мігурського «красенем поляком», а з інституту вийшло багато учнів.
Курс у Мігурського коштував від 50 до 250 рублів, залежно від занять. Поряд із інститутом він відкрив «Фотографію» та магазин із фототоварами.
У магазині продавали обладнання й хімічні реактиви. Пропонували послуги й товари: портрети, візитки, розфарбовані знімки. Ціни варіювалися від кількох рублів до десятків. Підручник з фотографії Мігурського коштував 6 рублів.
Тут також виконували «хромофотографії, мікрофотографії, фотографії на порцеляні, емалі, дереві, кістці». Список послуг нагадував сучасні сервіси з персоналізованим друком.
Фотографії Мігурського з 1860–1870-х років добре збереглися. Він сфотографував етапи будівництва першої естакади в порту. Його знімки лягли в основу літографій Вахренова і задокументували єврейський погром 1871 року.
Мігурський поїхав на фронт під час русько-турецької війни і робив воєнні зйомки. Він пережив ті події і повернувся в Одесу, щоб продовжити свою справу.
Коли сьогодні ми робимо сотні кадрів на смартфон, важливо пам’ятати: перші фотомайстри зберегли обличчя, характер і колорит старої Одеси. Вони діяли винахідливо, сміливо й іноді ризиково.
(За матеріалами книги «Історії одеських підприємців XIX-XX ст.»)
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
