Історія Одеси поєднує архітектурні фасади XIX століття, революційні події, військові випробування, кінематографічну традицію та покоління людей, які формували неповторний характер міста. Однією з таких «точок пам’яті» стала вулиця Кіри Муратової — колишня Льва Толстого до 2024 року. Тепер у серці Одеси з’явився простір, що нагадує про ім’я відомої режисерки та сценаристки, однієї з найяскравіших постатей авторського кіно в Україні та світі. Для когось це крок до остаточного відходу від імперського минулого, для інших — відновлення історичної справедливості, а для третіх — ще один привід замислитися про те, якою є сучасна Одеса.
Вулиця зі складною біографією: від Гулевої до Кіри Муратової
Сьогоднішня вулиця Кіри Муратової — одна з найдавніших у центральній частині міста. Вперше вона з’явилася на картах Одеси ще у 1828 році під назвою Гулева, на честь місцевого купця і домовласника Гулевого, який володів забудовою в цьому районі. Спочатку вулиця була значно коротша — простягалася від Дворянської до Дігтярної; наприкінці XIX століття її подовжили до Старопортофранківської, і вона поступово увійшла до ядра міського центру.
За свою історію ця артерія неодноразово змінювала ім’я, відображаючи різні історичні епохи та ідеологічні пріоритети:
- спочатку — Гулева, типова для торгівельної Одеси XIX століття;
- у 1908 році — названа на честь генерал-губернатора Костянтина Карангозова, який жорстко придушував повстання на броненосці «Князь Потьомкін»;
- у 1923 році радянська влада присвоїла вулиці ім’я Льва Толстого;
- у 2024 році вона отримала назву Кіри Муратової.
Фактично одна вулиця пройшла шлях від купецької Одеси до символів радянської культурної політики, а далі — до сучасного українського культурного переосмислення. На ній розташовано багато історичних будівель, пов’язаних із різними видатними постатями міста.
Фото вулиці Кіри Муратової з відкритих джерел
Фото вулиці Кіри Муратової з відкритих джерел
Лев Толстой і Одеса: чому ім’я письменника почали переосмислювати
Для багатьох жителів Одеси рішення про перейменування стало несподіваним: назва вулиці Льва Толстого десятиліттями була звичним елементом міського ландшафту й здавалася майже «вічною». Проте дискусія щодо символіки і пам’яті тривала вже давно. Зв’язок Толстого з Одесою був радше побіжним: він бував тут, подорожуючи до Криму під час Кримської війни, також відвідував Київ і Чернігівщину, але його біографія і творчість не були тісно переплетені з історією саме цього міста.
Водночас світогляд письменника сформувався в руслі російської імперської традиції. Хоча Толстой відстоював пацифізм і критикував насильство, він не визнавав українців як окрему політичну націю. У його уявленнях українські землі залишалися частиною єдиного «русского мира», як це витало в імперській культурі того часу.
Після початку повномасштабної війни в Україні відбувається активніший перегляд культурного простору міст. Йдеться не про «скасування» класики, а про питання: кого саме слід вшановувати в назвах вулиць і публічному просторі. У творчості Толстого помітний імперський підхід: у «Війні і мирі», наприклад, майже відсутні окремі національні ідентичності народів імперії — Україна там фактично не постає як самостійна культурна чи політична реальність.
Кіра Муратова: жінка, яка створила власну Одесу в кіно
Кіра Муратова — не просто режисерка: для Одеси вона стала джерелом художньої ідентичності, своєрідним образом міського характеру. Народилася в 1934 році у бессарабських Сороках (тепер — на території Молдови). Її дитинство випало на важкі роки Другої світової: батька, який займався підпільною діяльністю, стратили румунські війська, а сама Кіра з матір’ю пережила евакуацію до Ташкента.
У 1959 році Муратову направили на роботу до Одеської кіностудії — і з того часу її творчий зв’язок із містом став невід’ємним. Одеса для неї була не просто робочим місцем, а окремим кінематографічним світом.
Муратову мало цікавила поштова, «лицьова» Одеса з рекламних листівок. У її стрічках місто постає дивним, складним, напруженим, іноді тривожним. Вона знаходила красу у старих дворах, напівзруйнованих спорудах, випадкових перехожих і людських дивакуватостях.
“Режисерка мала репутацію бунтарки, яскравої особистості зі складним характером, адепта артхаузного кіно. Коли колеги намагалися надати своїм фільмам бодай якісь ознаки соцреалізму, Муратова шокувала керівництво соц-артом, і зрештою – й постмодерною мізантропією – себто мізантропією, в основі якої лежав чорний гумор. Вона наповнювала свій екранний світ кінематографічними паралелями босхіанських викриттів природи індивіда й соціуму”, — пише науковиця Людмила Новікова у статті “Одеса як основа кіносвіту Кіри Муратової”.
Перші роботи Муратової викликали конфлікти з радянською системою:
- “Короткі зустрічі” фактично заборонили до прокату;
- “Довгі проводи” роками не допускали до екранів;
- її кінематографічний підхід характеризували як “незрозумілий” і “неідеологічний”;
- інколи її усували від роботи або взагалі виривали її ім’я з титрів.
Для радянського кінематографа Муратова була занадто незалежною: її герої не підпадали під канонічні образи соцреалізму, а її фільми підривали усталену систему радянського екрану. Справжній прорив настав наприкінці 1980-х із виходом стрічки “Астенічний синдром”. Фільм шокував глядача: у ньому були нервовість, безнадія, жорсткість, чорний гумор і відсутність пафосу — елементи, яких система уникала. Картина здобула міжнародне визнання, а Муратова утвердилася як одна з провідних режисерок авторського кіно в Східній Європі.
Вона відчувала слабкість і дивність людей, любила маргіналів і персонажів із внутрішніми тріщинами. Герої її фільмів часто видавалися незручними, смішними або дратівливими, але саме в їхній недосконалості режисерка вбачала людяність. Її роботи вимагали уважного, мислячого глядача, за що її й називали авторкою «неправильного кіно».
В Одесі Муратова працювала протягом багатьох років: тут знімала фільми, шукала локації, працювала з акторами та творила свій унікальний художній світ.
Фото Кіри Муратової з відкритих джерел
Фото Кіри Муратової з відкритих джерел
Чому саме Муратова стала новим символом вулиці
По-перше, це складова ширшого процесу деколонізації простору — поступового відходу від символів, що репрезентують імперські традиції. Особливо помітними такі кроки стали після 2022 року.
По-друге, це спроба повернути публічну увагу постатям української культури, які тривалий час були «приховані» в рамках радянського або російськомовного наративу. Кіра Муратова довгий час сприймалася переважно як фігура радянського кінематографа, хоча її творчість була тісно пов’язана саме з Україною й Одесою: вона працювала на Одеській кіностудії, жила в місті й формувала власну кіномову в українському культурному середовищі.
По-третє, Муратова сприймала місто без прикрас, але відчувала його щиро. Її Одеса — жива, дивна, трохи хаотична, ближча до реального життя, ніж романтизовані образи з листівок.
Важливо й те, що режисерка відкрито підтримувала Україну після Революції Гідності і рішуче засуджувала російську агресію. Для сучасної Одеси це також має принципове значення.
За життя Муратову вшанували: вона отримала місце на Алеї зірок в Одесі поруч із Михайлом Жванецьким, а на фасаді Одеської кіностудії встановили меморіальну дошку.
Історія вулиці Кіри Муратової — це водночас історія самої Одеси: колись вона носила ім’я купця, потім — генерал-губернатора, далі — російського письменника, а сьогодні — винятково одеської митки, жінки, яка десятиліттями творила образ міста в світовому кінематографі.
Створено за матеріалами: 048.ua
