В Одесі вулицю Кострова перейменували на честь оперної співачки Ольги Благовидової. Вона працювала на сцені, заснувала школу вокалу та виховала відомих українських співаків.
Нова назва з’явилася в межах декомунізації та десовєтизації топонімів. Історія цієї вулиці пов’язана з двома людьми — революціонером і журналістом Олександром Мартиновським та артисткою Ольгою Благовидовою.
Ключові факти:
- Вулиця Кострова в Одесі отримала ім’я оперної співачки Ольги Благовидової.
- Тарас Костров — літературний псевдонім Олександра Мартиновського.
- Мартиновський був одним з організаторів більшовицького підпілля в Одесі.
- У 1925 році він став першим головним редактором газети «Комсомольская правда».
- Благовидова виступала в Одеському театрі опери та балету й заснувала кафедру сольного співу.
- Серед її учнів були Белла Руденко, Микола Огренич, Іван Пономаренко та Людмила Шемчук.
Хто такий Тарас Костров
Колишня вулиця Кострова розташована в районі, який раніше називали Малиновським. Після перейменування району вона увійшла до складу Хаджибейського району Одеси.
Тарас Костров — псевдонім Олександра Сергійовича Мартиновського, який народився 1901 року в Читі. У 1908 році його родина переїхала до Одеси та оселилася на Софіївській вулиці.
У 1919 році, під час перебування міста під владою Денікіна, Мартиновський долучився до організації більшовицького підпілля. Того ж року він вступив до РКП(б).
Мартиновський керував випуском газет «Одеський комуніст» і «Пролетарська правда». Він також брав участь у створенні підпільної друкарні та очолював повстанський загін.

У 1925 році Олександр Мартиновський очолив газету «Комсомольская правда». Він став її першим головним редактором і працював на цій посаді до 1928 року.
Пізніше, у 1928–1929 роках, Мартиновський редагував журнал «Молодая гвардия». Він спілкувався та товаришував із поетом Володимиром Маяковським.
Маяковський присвятив Кострову вірш «Лист товаришу Кострову з Парижа про сутність кохання». Олександр Мартиновський помер від туберкульозу 1930 року в Гаграх.
Його ім’я не слід плутати з іменем Сергія Івановича Мартиновського, чиє ім’я до 1995 року носила площа біля Дерибасівської. Сергій Мартиновський жив у 1860–1926 роках, був революціонером-народовольцем, понад 20 років провів у в’язницях і засланнях.
Сергій Мартиновський очолював Музей історії партії в Одесі. Він також керував так званим «круглим будинком» на Грецькій площі, де жив сам.
Попри тривалі ув’язнення та заслання, Сергій Мартиновський мав двох синів. Молодший, Володимир Сергійович, став ученим, професором і ректором Одеського технологічного інституту. Олександр був старшим сином.
Ольга Благовидова: кар’єра на сцені та педагогічна робота
Ольга Миколаївна Благовидова народилася 1905 року й померла в Одесі 1975-го. Вона була оперною співачкою, народною артисткою УРСР і викладачкою вокалу.
Благовидова народилася не в Одесі. У десятирічному віці вона переїхала до міста з родиною з Петербурга. Гри на фортепіано дівчина навчалася з чотирьох років.
У 1921 році Ольга вступила на вокальне відділення Одеського музично-драматичного інституту. Нині цей заклад має статус Одеської національної музичної академії. Навчання вона завершила 1925 року.
У 1928–1931 роках Благовидова була солісткою Великого театру СРСР. Наступний сезон вона провела у Тбіліському театрі опери та балету.
З 1932 року співачка працювала в Одеському театрі опери та балету. У 1937 році вона стала лауреаткою Першого всесоюзного конкурсу вокалістів.

Того самого року її чоловіка оголосили «ворогом народу». Його заарештували, засудили та відправили до Красноярського краю.
Під час Другої світової війни Благовидова перебувала в евакуації. У 1941–1944 роках вона працювала в Казахському театрі опери та балету.
Співачка неодноразово виступала перед військовими на фронті. Загалом її репертуар налічував близько 30 оперних партій. Вона також гастролювала з концертами у великих містах Радянського Союзу.
Після визволення Одеси Благовидова повернулася до міста. Вона заснувала в консерваторії кафедру сольного співу та багато років очолювала її.
Ольга Благовидова стала професоркою й створила власну школу оперного вокалу. За наведеними біографічними даними, музичні критики вважали її методику такою, що відповідала світовим стандартам.
Серед вихованців співачки були Белла Руденко, Микола Огренич та інші виконавці. Її учні згодом досягли значних успіхів в оперному мистецтві.
Благовидова залишалася єдиною викладачкою в СРСР, чиї троє студентів здобули перші премії на Всесоюзному конкурсі імені Чайковського. Йдеться про Миколу Огренича, який переміг 1970 року, Івана Пономаренка — 1974-го та Людмилу Шемчук — 1978-го.
Державні нагороди відзначили педагогічну працю Ольги Благовидової. Вона отримала два ордени.
Ольга Благовидова померла в Одесі 1975 року.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
