як живе затишне Дунайське на Одещині

Основні аспекти:

• Історія виникнення села Дунайське;
• Коли в селі було засновано клуб;
• Мешканці Дунайського з великим задоволенням співають;
• Жителі цього маленького, затишного села вірять, що мир в нашій країні скоро настигне.

Село Дунайське ще й радує відсутністю пустуючих будинків, що є поширеним явищем у інших селах Одещини. Хоча село знаходиться окремо, адміністративно воно підпорядковане найближчій Старій Некрасівці, до якої всього лише три кілометри. Саме там діти з Дунайського відвідують школу та дитячий садок. В основному, дорослі працюють в Ізмаїлі, що розташоване приблизно в двох кілометрах.

Як з’явилося село?

Колись на цих землях румуни з Ізмаїла заснували сади та створили дачі для відпочинку. Землі тут досить родючі, поряд розташоване маленьке озеро, яке отримало назву Криве через свою викривлену форму.

Після закінчення Другої світової війни поблизу садів було збудовано винзавод. Молодь з сусідніх сіл, зокрема з Першотравневого, Камишовки, Озерного, Кислиці, почала сюди приїжджати на роботу в садах. Спочатку їм надавали кімнати в гуртожитку, а пізніше молоді люди почали створювати сім’ї й зводити власне житло. У 1946 році виникло поселення, яке отримало назву Котовськ. Згодом його перейменували на Дунайське.

Купівля одягу через продаж молока

У наш час у селі живуть нащадки перших поселенців – українці, болгари, молдавани та липовани, які згодом переселилися сюди з Румунії.

Читайте також: Де панує «матріархат»: подорож до унікального села Миколаївка з його старовинними традиціями та мовою

– У Румунії моя родина була середнього достатку. Мої батьки переїхали до Білгород-Дністровського району в німецьке поселення Гнаденталь (теперішня назва – Долинівка), де я і народилась. Коли там формується колгосп, батьки збирали усі свої ресурси, стали бідними. Допомагали один одному, оскільки в колгоспі гроші за працю не платили. Мама доїла корову, а виготовлені вершки, сметану та масло продавала в Арцизі. За ці кошти купувала нам одяг, – згадує мешканка Дунайського Марія Доронкіна.

У 1960 році родина Марії переселилася в Дунайське. На той час у селі вже функціонував консервний завод, де можна було знайти роботу.

Потреба в клубі!

Довгий час у селі не було місця для відпочинку – клубу. Мешканці вирішили, що його необхідно створити. Проте на будівництво не вистачало коштів, тому вирішили використати застарілу будівлю контори. Але для цього потрібно було отримати згоду та привести приміщення до ладу. Людям довелося пройти багато бюрократичних процедур, щоб отримати необхідні дозволи. Вони навіть надсилали листа до президента в Київ. Нарешті, отримавши доступ до будівлі, мешканці швидко провели ремонт та налаштували зовнішній та внутрішній простір, а також облаштували дитячі та спортивні майданчики для організації заходів на свіжому повітрі.

Зараз до Дунайського приїжджають з сусідніх сіл і навіть з Ізмаїла на театралізовані вистави, адже тут будь-яке свято незабутнє.

Ще одна цікава тема: Танці, абетка і курбан: як болгарське село в Одеській області відроджує традиції

У клубі також проводяться заняття фітнесом. На тренування, які веде Людмила Замишляєва-Туренок, приходить чимало бабусь, які прагнуть тримати себе у формі. Це також чудове місце для спілкування.

Дунайське має свій герб, який поки що не затверджений офіційно. Його створив мешканець села, вчитель Юрій Йоргов, на якому зображена чапля на фоні озера, оточеного рослинністю. Він також розробляє афіші для клубу.

Усі люблять співати

– У нас все в одному – співаємо, граємо, танцюємо, – говорить завідувачка клубу Світлана Козарєва. – В багатьох відкрилися нові таланти. Керівник драмгуртка Людмила Замишляєва-Туренок пише сценарії для вистав. Ольга Вєлєва шиє костюми та виконує чоловічі ролі.

Людмила Коваленко і Катерина Череченко співають у вокальному ансамблі «Дунайські голоси».

У Дунайському всі обожнюють співати, а також реалізують свої таланти: Тетяна Шевченко веде заняття з хореографії для дітей, Галина Карпенко готує смачні короваї на благодійні заходи та створює чудові бісерні вироби. Єдиний чоловік у колективі клубу – Ігор Гужев, що співає та бере участь у постановках.

Раніше ми розповідали: Гагаузьке село Котловина: чому курбан – це більше, ніж страва? (відео)

Коли, нарешті, настане мир

З села Дунайське шість чоловіків служать у Збройних силах. На жаль, усім селом провели в останню путь захисника, фельдшера Володимира Масленнікова. Завдяки його ініціативі була відновлена будівля, де функціонує амбулаторія.

Через війну багато заходів не проводять, але на благодійних ярмарках, спрямованих на допомогу нашим захисникам, відзначають такі свята, як День жінки, День пам’яті та примирення, День родини тощо.

Жителі цього маленького, затишного села, як і всі українці, сподіваються на скорий мир у нашій країні, на перемогу наших героїв і на те, що дорослі та діти знову зможуть жити звичним життям – відпочивати, ловити рибу на своїх водах, працювати на рідних землях.