Дзвони сплавили з корабельних ринд
У жіночому монастирі Свято-Архангело-Михайлівський дзвонарками працюють монахині й послушниці. Саме вони створюють той чарівний звук, який можна почути неподалік. Але цей процес зовсім не простий: спочатку потрібно піднятися вертикальними сходами на дзвіницю, а потім отримати згоду з важкими дзвонами. Кожен із них має свій унікальний тембр та своєрідний характер.
Матінка Катерина прийшла до монастиря одразу після школи. Вона пам’ятає перші дзвони 1991 року, більшість з яких походила із суден Чорноморського пароплавства, що зрештою відправили на металобрухт. Дзвони, які вони отримали, отримали нове життя. Катерина почала працювати з ними з 2000 року. На дзвіниці тепер встановлено нові дзвони, які гармонійно підібрані за тембром, а їхнє закріплення забезпечує легкість у дзвонінні.
— Дзвони тепер розташовані так, що їх може бити одна особа, а не кілька, як раніше, — розповідає Катерина. — Це значно зручно, і можна імпровізувати, отримуючи задоволення від звучання.
Катерина згадує випадок, коли вона створила ритмічний малюнок вальсу, і присутні з початку танцювали. На її подив, священник порадив продовжувати, нехай люди танцюють далі.
Хто вони, сучасні дзвонарки?
Сестра Клавдія закінчила Одеську національну музичну академію імені Нежданової за спеціальністю сольний спів. Спочатку вона планувала стати професійною співачкою, але обрала інший шлях, прийшовши до монастиря. В 2021 році матінка Катерина помітила її чудовий голос під час репетиції хору та запропонувала їй спробувати навчитися дзвонарському мистецтву. Клавдія погодилась, багато тренувалась, і вже через десять днів у неї все добре виходило.
— Треба було звільнити руки, бо без цього дзвони не звучатимуть, — говорить Клавдія. — Я також вчилася координації — адже працювати потрібно обома руками та ногою на педалі. Найважчий дзвін важить 300 кілограмів. Разом з мистецтвом дзвоніння я отримала нове відчуття свободи.
За спостереженнями Клавдії, дзвони, як музичні інструменти, потребують дбайливого догляду: якщо з них прибрати пил, звук стає яскравішим. На думку Катерини, дзвони також чутливі до погодних умов. Коли йде дощ, вони звучать по-іншому – більш глухо. Гучність дзвонів — важлива характеристика, адже чим гучніший дзвін, тим далі розноситься його мелодія.
Настрій дзвонарки також впливає на звук: якщо вона не в хорошому гуморі, мелодія може бути менш гармонійною.
Спробувати себе як дзвонаря може кожен
Так, дійсно, якщо вам цікаво навчитися грати на дзвонах, така можливість є у монастирі.
Для початку потрібно дізнатися, які дзвони є у дзвіниці православної церкви. Умовно вони поділяються на три групи: великі, середні й малі.
Великі дзвони, відомі як благовісники, є основними дзвонами.
Середні дзвони, або підзвонні, не мають специфічної функції, а слугують для прикрашання основного дзвону, їхній звук вищий. Число таких дзвонів додає різноманітності мелодіям.
Малі дзвони, або зазвонні, звучать найвищим тоном й зазвичай їх не більше чотирьох. Вони забезпечують енергійність святкового дзвону.
Монахині навчать бажаючих основам дзвонарства і проконтролюють процес, адже одного разу недосвідчені учні зіпсували систему дзвонів, що потребувало тривалого ремонту.
Чи зможе кожен опанувати дзвін, залишається питанням. Це може здаватися простим, але насправді вимагає сили, готовності навчатися і відчуття унікальної гармонії звуків.
Довідка «ОЖ»: про що сповіщає церковний дзвін і як впливає на людину
Церковні дзвони сповіщають про радощі й скорботи. Поодинокі удари служать орієнтиром для заблукалих, тоді як часті дзвони кидають свій виклик, сповіщаючи про стихійні лиха та війни. Урочисті дзвони звершують перемоги, а у скорботу сповіщають за душою померлого. Найвеличніший із дзвонів, красний, є окрасою християнського богослужіння.
Церковний дзвін має здатність зцілювати: фізики підтвердили, що дзвони є потужними генераторами енергії, а частота їхніх вібрацій відповідає частоті активності живих клітин, допомагаючи очищати організм.
