Тетяна Сичевська, селище Тарутине, волонтерка
— Я стала набагато сильнішою, стала краще розуміти, що є важливим, а що ні. Перестала звертати увагу на дрібниці, чіткими стали цілі. І зараз в моєму серці більше любові до всіх людей, віри в них, бо вони роблять надможливе. Я готова на все, щоб захистити свої рідних, свій дім, свою країну. І радію від усвідомлення того, що те, що роблю кожного дня приносить користь іншим.
Наталія Ганган, місто Арциз, вчителька
— Звичайно, війна нас усіх змінила. Сьогодення змусило жінку стати сильнішою та більш самостійною. На користь це чи ні, залежить від того, з якого боку дивитися. Я стала сильнішою — це однозначно, і рішучішою. Намагаюся більше жити тут і зараз, радіти кожному дню. Навчилася казати «ні» та ще вчуся не засмучуватися через дрібниці. Сьогодні жінці, звичайно, складніше, багато справ додалося на наші плечі, але ми справляємося і цінуємо кожен момент — війна показала, що ми майже не цінували найважливіше.
Ольга Кічиджи, село Виноградівка, Тарутинська громада, пенсіонерка
— Моє життя сьогодні значно відрізняється від періоду до повномасштабного вторгнення росії. Мені болить за всіх, мене непокоїть майбутнє моїх дітей та онуків, тяжка доля тих людей, які були змушені залишити свої домівки, що постраждали від бомбардувань, від підтоплення, які втратили рідних. Чи стала я сильнішою? Я не змінилась, просто почала ще більше працювати. Як всі сільські жінки, постійно в роботі. Я і раніше робила все, що могла, іноді не жаліючи себе. Але за два роки війни намагаюся робити для наших бійців щось корисне – ми з сусідками одразу почали плести вовняні шкарпетки, готувати посилки із продуктами та передавати їх воїнам. По своїх можливостях відправляю донати і кожну хвилину молюся за хлопців і Україну.
Олександра Деренжи, селище Тарутине, підприємиця
— За час війни ми стали мужніми і відповідальними. Багато наших хлопців на фронті, тому ми намагаємось їм допомагати якомога більше всім, чим можемо. Я підприємиця, але зараз більше часу приділяю роботі у волонтерському клубі пенсіонерів, бо ми всі дуже хочемо миру!
Надія Сафонова, родом із села Делень Арцизької громади, волонтерка
— Я стала більше спілкуватися з рідними, друзями, навчилася швидше приймати важливі рішення. Так, я стала сильнішою. Це безумовно. Зробила у багатоквартирному будинку, в якому мешкаю, укриття для всіх жителів. Там є все, навіть тенісний стіл. Два роки я є активною волонтеркою громадської організації «Впевнені в перемозі», де знайшла багато однодумців. Приймаю участь у багатьох проектах від «Школи культури сусідства». А ще знаю, що я жінка, мати, донька, подруга, сестра. І, як не дивно, почала більше жіночно вдягатися. Плаття, туфлі, вишиванка – тепер на першому плані в моєму гардеробі!
Ольга Ніколаєва, директорка Будинку культури, село Криничне
— Тепер, під час війни, в країні не проводяться великі фестивалі та гарні яскраві свята, і це зрозуміло, інакше й бути не може. Але сфера культури продовжує працювати локально. Сьогодні ми більше, ніж раніше, працюємо з дітьми, репетируємо, надихаємо їх. Бо це їм дуже потрібно. Беремо участь у міжнародних конкурсах та культурних подіях. Ми не опускаємо руки – розучуємо нові пісні та готуємось до великих переможних концертів. Головне, що притаманне кожній жінці, в чому її сила, як і моя особисто, це те, що вона завжди вірить у краще і попри складні та буремні дні сіє добро і світло.
Людмила Щаслива, родом із Вінниці, дев’ять років мешкає в селищі Тарутине, пенсіонерка, волонтер
— Зараз такі часи… Навіть живі ходять убитими. Сумно, страшно, боляче… Материнські гіркі сльози… Я завжди знала, що я сильна. Але доля щораз перевіряє на міцність. А я їй посміхаюся. Адже головне для всіх нас – вистояти, витримати, здолати і перемогти. За ранок весняний в моєму вікні вклоняюсь героям, які на війні!
Життя — це те, що потрібно любити просто так. Справжній успіх — це внутрішній спокій, справжній достаток – здоров’я, справжня прикраса — доброта, а справжнє багатство — це мир. Нехай ці скарби будуть у кожного з вас!
