Готує, пече і має ремесло
Дівчина народилася з травмою, яку ніхто не помітив. Коли восьмирічній Світлані зробили щеплення, її розбив параліч. Родина шукала допомоги усюди. Після дев’яти років лікування, спеціального масажу, примовлянь та молитов лежачу дитину підняли на ходунки.
Дівчинку завжди цікавив навколишній світ. Вона гарно вчилася і хотіла вміти все. Опановувати хатню науку їй допомагала мати Людмила. Тож сьогодні Світлана сама варить каву, миє посуд, вміє пекти печиво, рогалики, варити борщ, шити та різьбити по дереву. Двом останнім умінням вона навчалась в училищах, бо дідусь дуже хотів, щоб онучка мала в руках ремесло. А ще, здобуваючи середню освіту в одеському інтернаті, вона почала писати картини.
Спеціальні художні школи в Луганську та Єревані Світлана Осадчук також, як і інтернат, закінчила з відзнакою.
– На випускному у Луганську влаштували виставку робіт студентів. Мене так зачарувала серія картин, що я аж вигукнула: «Боже, яка краса!». А дочка мені каже: «Мамо, ти прочитай, хто автор». Читаю – Світлана Осадчук, – розповідає пані Людмила.
Таким був початок творчого шляху дівчини, яка долає недугу з допомогою пензля, духовного багатства власної душі та підтримки рідних.
На творчість надихають краєвиди і спілкування
Особистою майстернею для мисткині слугує її власна кімната. Саме тут народжуються і оживають сюжети її казок та ошатні куточки природи. Далеко від дому Світлана не подорожує. А на творчість надихають сільські краєвиди, спілкування та навчання у соцмережах.
Світлана створила вже понад 350 робіт. Персональні виставки художниці влаштовували музеї Кодими і Одеси. Вернісажі декоративно-орнаментального народного живопису, для якого характерний квітковий орнамент, розмаїття колористичних і композиційних рішень, привертали увагу цінителів мистецтва. Її картини та предмети розпису мали великий успіх на фестивалі «Кодима-фест», який чотири роки поспіль проходив у селі Івашків на півночі Одещини.
Багато картин художниці є у друзів, знайомих і незнайомих людей, у дитячому відділенні Кодимської лікарні, де впевнені, що вони допомагають дітям швидше одужати.
Творча пауза і козацька тематика на честь воїнів
Тривалий час Світлана не бралася за пензлі, хоча живопис для неї – це єдине, що допомагає перемагати фізичну неміч і виходити за межі маленького навколишнього світу. Причиною творчої паузи стала пандемія, через яку відмінили «Кодима-фест». Тоді вона вирішила, що немає сенсу творити. Чимало її картин лежали незавершеними, чекаючи свого часу. Згодом Світлана знов натхненно взялась за роботу.
Наразі вона завершує картину, де зображені троє козаків і собака. Яку назву їй дати, поки не вирішила.
– Для картин треба закупити фурнітуру, щоб оздобити їх у рамки. Готуємось поїхати на кодимський ринок, щоб нагадати людям про себе. Розуміємо, що йде війна. Але, може, хтось побачить нас і захоче придбати картину, – розмірковує пані Людмила.
Жінка тішиться, що встигла перед війною вивезти дочку із Луганська. Але бідкається, що в селі немає молоді і дівчині бракує спілкування. Хоча говорити їй непросто, вона залюбки демонструє творчі здобутки, розповідає про своє захоплення.
Окрім живопису, художниця колекціонує мініатюрні керамічні фігурки. В її колекції – понад 300 статуеток, яка регулярно поповнюється – то Світлана купує, а то друзі дарують.
А ще донька з матусею люблять співати пісні про щастя, про долю, про звитягу українських вояків. Останні особливо близькі серцю, адже брат Світлани Борис з перших днів великої війни – на фронті, нині – на Бахмутському напрямку. На його повернення чекають сестра, матуся і бабуся. Тож не дивно, що майстриня у своїй творчості звернулась до козацької тематики.
А ви придивіться до картин Світлани Осадчук. Раптом якийсь сюжет торкнеться вашої душі і ви захочете мати у себе вдома картини майстрині, чиє ім’я вже сьогодні згадують поряд з іменами видатних представниць наївного мистецтва Марії Примаченко та Катерини Білокур.
Як зв’язатися з майстринею
Можете зателефонувати або написати у Viber її мамі Людмилі за номером телефону: (099) 546-56-91.
Духовна і матеріальна підтримка майстрині дуже потрібні, бо вони дають їй снагу до життя і допомагають долати виклики долі.
