Ключові моменти:
- Статус від ЮНЕСКО не захищає від ракет, але переводить руйнування Одеси у площину міжнародної уваги
- Позиція «Місто літератури ЮНЕСКО» відкриває місту доступ до міжнародних культурних проєктів і партнерств
- У воєнний час офіс ЮНЕСКО в Одесі робить акцент на ініціативах для дітей та молоді
- Міжнародні партнери допомагають у збереженні культурної спадщини та фіксації пошкоджень
Історичну частину Одеси в 2023 році включили до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, внесеної до переліку об’єктів під загрозою. Відтоді питання міжнародного захисту культурної спадщини міста постійно обговорюється, особливо після російських ударів по історичним кварталам, музеям і пам’яткам архітектури.
Згідно з інформацією від ЮНЕСКО, організація здійснює моніторинг ушкоджень культурних об’єктів в Україні та підтримує ініціативи з документування руйнувань і збереження пам’яток. Паралельно офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» продовжує реалізовувати міжнародні культурні програми навіть у воєнний час — від поетичних ініціатив для дітей до спільних проєктів з містами-партнерами у Європі та Японії.
Керівниця офісу, Майя Дімерлі, пояснює, чому не слід сприймати ЮНЕСКО як «щит від ракет», та чому присутність цієї організації має сьогодні для Одеси важливе стратегічне, культурне й репутаційне значення.
Чого не варто очікувати: культурний захист не замінює заходи безпеки
Насамперед пані Дімерлі підкреслює важливість розрізнення бажаного і реального.
– ЮНЕСКО — це не військова організація, — каже вона. — Воно не виконує функцій протиповітряної оборони й не може фізично перехоплювати ракети.
Водночас захист у рамках ЮНЕСКО означає міжнародне визнання цінності об’єкта.
Зараз історичний центр Одеси внесено до Списку всесвітньої спадщини, отже його значущість визнана не лише на місцевому чи національному рівні, а й як частина загальнолюдської спадщини.
– У часи війни це набуває особливого значення, — зазначає Майя Дімерлі. — Пошкодження історичного центру перестає бути лише місцевою проблемою: це питання світової культурної пам’яті. Воно фіксується, обговорюється і документується. Звісно, для людини, яка чує вибухи над головою, такі міжнародні кроки не замінять безпеки. Я це розумію. Але культурний захист працює інакше: він не замінює військовий захист, але посилює позицію міста й країни на міжнародній арені.
Що дає Одесі статус «Місто літератури ЮНЕСКО»?
Цей статус інтегрує Одесу у мережу креативних міст, де література відіграє важливу роль в освіті, культурній дипломатії та розвитку місцевих громад.
– В Одесі багата літературна традиція і багато імен, відомих далеко за межами міста. Але статус міста літератури допомагає говорити не лише про історію, а й про сучасну Одесу. Він дозволяє показати місто сьогодні: українське, багатомовне, відкрите і динамічне, — каже пані Дімерлі.
Завдяки цьому статусу у Одеси є прямі зв’язки з іншими містами літератури — Дубліном, Манчестером, Рейк’явіком, Міланом, Окаямою, Мельбурном, Тарту, Гданськом тощо. Це не просто символічна «міжнародна дружба», а конкретні проєкти: видання, фестивалі, участь одеських авторів у міжнародних програмах.
Важливо, що місто не тільки ділиться болем, а й генерує нові ідеї й культурні сенси.
У фокусі ЮНЕСКО — діти та молодь
Один із ключових проєктів — «Поезія в містах літератури ЮНЕСКО». У його рамках широко використовують доповнену реальність: читач може не лише прочитати вірш, а й прослухати його у виконанні автора в оригінальній мові. Проте особлива увага нині приділяється дитячим та молодіжним ініціативам.
– В альманасі «Нова Одіссея» опубліковано вірші дітей із японської Окаями (також міста літератури). Поетичні твори дітей з Японії й Одеси, їхні переклади, малюнки та аудіозаписи створюють простір для діалогу, навіть якщо учасників розділяють тисячі кілометрів.
Учні 9–11 класів із Манчестера та Одеси створили вірші для проєкту «Ми повинні бути друзями назавжди», за підсумками якого відбудеться виставка в Манчестерській бібліотеці поезії. Вірш однієї з конкурсанток «Нової Одіссеї» в 2024 році представили в Бразі (Португалія) на міжнародній конференції креативних міст літератури, а літературний журнал Бремена провів з нею інтерв’ю.
Це лише кілька прикладів із ширшої роботи, яку веде офіс. Вони намагаються уникати разових акцій і натомість знаходити талановиту молодь, супроводжувати її розвиток. Так, цьогоріч учасник поетичного конкурсу «Нова Одіссея» отримав стипендію Президента України для молодих письменників після того, як Офіс надав йому рекомендаційний лист. Інший учасник надіслав пані Дімерлі цикл віршів, який вона планує опублікувати й просувати далі.
«Перекладати Одесу мовою, зрозумілою світові»
– Наша мета — перекладати Одесу на мову, яку зрозуміє світ, але не спрощувати її, — говорить Майя Дімерлі. — Легко вписати місто в кілька стереотипів: гумор, море, старі дворики, кримінальні легенди. Це частини пам’яті, але Одеса значно ширша. Ми прагнемо показувати місто через сучасні культурні проєкти, через історії спротиву й збереження людської гідності під час війни.
Одним із таких проєктів став «Музейний щоденник війни» — комікс, створений працівницями Одеського муніципального музею імені Блещунова. Колеги з Леувардена переклали його нідерландською та фризькою, він був представлений у багатьох містах мережі літературних міст, а в Окаямі його вивчали школярі.
Через подібні проєкти люди в інших країнах бачать: Одеса — не просто чергова мітка у новинній стрічці, а живе місто з особистостями, пам’яттю, талантом і планами на майбутнє.
Чи надає ЮНЕСКО пряму матеріальну допомогу?
Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» не розподіляє грошові кошти і не має власного міського бюджету. Проєкти, якими керує Майя Дімерлі, реалізуються на волонтерських засадах, за підтримки партнерів або за сприяння колег із міст-партнерів.
– Художник або письменник не може прийти до нашого Офісу й отримати готівку чи грант. Ми не фонд і не грантова організація. Проте матеріальна підтримка не завжди означає прямі виплати. Наша міжнародна мережа відкриває доступ до запрошень, резиденцій, партнерств, де можуть бути гонорари, стипендії, оплати поїздок та інші можливості.
Крім того, ЮНЕСКО та суміжні міжнародні структури допомагають у збереженні культурної спадщини і документуванні руйнувань, надають підтримку культурним інституціям — це надзвичайно важливо під час війни.
– Якщо говорити про фінансування, то Офіс працює в дуже обмежених умовах. Можливо, саме тому для мене так важливо, щоб кожен проєкт був не формальністю, а реальною можливістю для Одеси та її мешканців.
Якщо ми не розповімо про себе — це зроблять інші
Війна і постійна загроза ускладнюють використання всіх переваг членства в мережі ЮНЕСКО. Дехто боїться їхати до міста, не всі заходи можна провести, логістика складніша, поїздки вимагають більших зусиль або стають неможливими.
– Але саме через війну наша робота стала ще важливішою. Якщо ми мовчатимемо, про нас говоритимуть інші, і не завжди правдиво, — підкреслює Майя Дімерлі. — Тому Одесі потрібно бути присутньою в міжнародних дискусіях вже зараз, а не лише після перемоги.
У поствоєнний період від ЮНЕСКО можна очікувати експертної підтримки, міжнародної уваги, допомоги в збереженні спадщини та участі в великих програмах відновлення культури й освіти.
– Проте я наголошую: не варто просто сидіти й чекати, що хтось усе зробить за нас. Потрібно вже зараз формулювати свої власні проєкти. Що саме ми хочемо відновити? Як поєднати збереження спадщини з розвитком живого, сучасного міста? ЮНЕСКО дає важливу рамку й серйозні можливості, але користуватися ними повинні ми самі. Статус — не нагорода, а інструмент; і від нас залежить, чи буде він лише декларацією, чи справді працюватиме на пам’ять і майбутнє міста.
Читайте також:
- Для чого нам охорона ЮНЕСКО, якщо вона не рятує Одесу від ракет?
- 70 років тому Україна приєдналася до ЮНЕСКО: що під захистом в Одесі
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
