Ключові моменти:
- У 2016 році в межах декомунізації в Одесі вулицю Піонерську було перейменовано на Академічну
- Рішення ухвалили на рівні області після безрезультатних спроб міської ради домовитися
- Назва «Академічна» відображає освітній характер району та наявність вишів
- Радянська піонерська ідеологія сьогодні розглядається як елемент репресивної системи, неприйнятної для сучасної України
Перейменування вулиць — це не просто формальна дія адміністрації: у багатьох українських містах воно відображає глибші процеси — декомунізацію, дистанціювання від тоталітарної спадщини та пошук національної ідентичності. Приклад вулиці Академічної в Одесі демонструє, як змінюється сенс міського простору під впливом історичних змін.
Цей матеріал базується на офіційних документах, історичних довідках та особистих спогадах автора, який пережив радянську систему виховання і може навести конкретні приклади, як ідеологія впливала на повсякденне життя — від шкільної форми до обов’язкових дитячих організацій.
Передісторія й еволюція: від Піонерської до Академічної
Вулиця, що нині носить назву Академічна в Одесі, наочно ілюструє, як топоніміка міста змінювалася разом із політичними та суспільними трансформаціями. У радянський період вона мала ім’я Піонерська, що відповідало загальносистемній практиці відображення ідеології в назвах вулиць.
Юридичні підстави і контекст змін
Ініціатором перейменування став загальнонаціональний процес декомунізації, який передбачає усунення назви та символіки, пов’язаних із комуністичним та нацистським тоталітарними режимами. Топонім «Піонерська» прямо відсилала до радянських молодіжних об’єднань, тому його було вирішено змінити.
Офіційно зміна була зафіксована розпорядженням голови Одеської обласної державної адміністрації № 298/А-2016 від 19 травня 2016 року. Рішення ухвалювали на рівні області, тоді керівником якої був Міхеїл Саакашвілі. Міська рада пропонувала альтернативу — назвати вулицю на честь братів Фраполлі, але депутати не дійшли згоди, тож обласна влада взяла процедуру на себе.
Аналогічна ситуація повторилася у 2024 році, коли міська рада затягувала питання перейменувань близько сотні топонімів, пов’язаних із державою-агресором. І ці рішення також були прийняті на рівні обласної військової адміністрації.
Зміна смислів і орієнтацій
Назва «Академічна» обрана не випадково: вона відображає реальний характер території, яка стала своєрідним освітньо-науковим кластером Приморського району. Тут розташовані корпуси Національного університету «Одеська юридична академія» та Міжнародного гуманітарного університету, тож функціональний зв’язок між назвою й інфраструктурою локації був очевидним.
Під час громадських обговорень звучали й інші пропозиції, зокрема вшанування архітекторів — братів Фраполлі, але саме «Академічна» узгоджувалася з концепцією місця та була внесена до державних реєстрів і картографічних сервісів.
Історичні нашарування: кілька імен однієї вулиці
Ця вулиця Приморського району неодноразово змінювала свою назву. На початку вона була провулком Шарлотинським — названим на честь місцевої швачки мадам Шарлотти, до якої ходили модниці кінця ХІХ століття. Одесити ж, як завжди, переробили ім’я на жартівливий варіант — Шарлатанський.
Зі 1920-х років провулок перетворили на вулицю й назвали Піонерською: район Великого Фонтану мав чимало дитячих закладів, а 1922 року в СРСР створили піонерську організацію. За часів керівництва Едуарда Гурвіца вулицю було тимчасово перейменовано на честь Сергія Варламова — начальника управління правового контролю Одеського міськвиконкому й близького соратника мера.
У 1998 році Варламова викрали й убили, тіло виявили лише за кілька років. Після зміни влади вулиці повернули попередню назву — Піонерська (2010 рік). І нарешті, у 2016 році, в межах декомунізації, її перейменували на Академічну, бо саме тут «прописана» юридична академія.
Чому піонерську символіку витіснили
Детальніше про назву Піонерська. Багато хто сьогодні знає про піонерів СРСР хіба що через популярні афоризми чи культурні згадки, але за цією назвою стояла потужна ідеологічна машина. Відомий приклад — вислів акторки Фаїни Раневської, яка якось послала піонерів, які приїхали з офіційним візитом; вона відкрито критикувала радянську помпезність та ідеологію.
Радянська піонерія була просякнута демонстративністю й ідеологічним вихованням — про це автор говорить із власного досвіду. Починалося все ще з «жовтенят», потім — з піонерських краваток і переходу у члени ВЛКСМ у підлітковому віці. У моєму шкільному досвіді (1960–1964 роки) форма й атрибути нагадували військові елементи: гімнастерки, ремені, фуражки.
Бережливо ставилися до піонерської атрибутики: краватка була символом, який пов’язували з прапором, і її берегли. Усі діти у класі приймалися у піонери «за компанію», прив’язуючи це до дат на кшталт 7 листопада чи 19 травня. Уникнути участі було практично неможливо: після піонерства очікувалося членство у Комсомолі.
У школах існували спеціальні «піонерські кімнати» та куточки з портретами «піонерів-героїв». Імена таких юних героїв, як Валя Котик, Володя Дубінін, Леня Голіков, Ліза Чайкіна, Шура Кобер, Вітя Хоменко, Марат Казей, Зіна Портнова та інші, й досі добре пам’ятаються багатьом поколінням.
Хоча заслуга цих дітей у боротьбі з нацизмом безперечна, їхні історії нерідко ідеалізувалися й слугували інструментом пропаганди, інколи викривляючи факти під впливом ідеологічних завдань.
Поруч із портретами піонерів на стендах часто розміщували й образи комсомольських діячів, наприклад Зої Космодем’янської, чи інші «імена», що подавалися як приклад відданості ідеї. Але методи й наслідки таких практик для простих людей були неоднозначними й інколи руйнівними.
Історія образу «головного піонера»
Павлик Морозов — постать, навколо якої створили міф. Неподалік моєї школи колись був кінотеатр, названий на його честь. Нас, першокласників, повели туди на перший у житті кіносеанс, і назва кінотеатру запам’яталася надовго.
Історія Павлика подавалася як приклад вірності ідеї, але дослідження показали, що справжні обставини були складнішими і менш героїчними. Факти свідчать, що це була радше родинна трагедія, ніж ідеологічний подвиг, і образ Павлика був використаний пропагандою для створення потрібного символу.
Припинення піонерії в Україні і її відродження в окупації
Слово «піонер» походить від французького pionnier — першопроходець. У світовій літературі цей термін мав інші, позаідеологічні значення. У СРСР піонерська організація сформувалася 1922 року й у 1924-му отримала додаток імені Леніна.
Після розпаду СРСР в Україні ця система виховання поступово припинила існування як загальнодержавна практика. Хоч у неї були й позитивні аспекти — наприклад, піонерлагері, гуртки в Палацах піонерів, де автор опановував фотосправу — основою всього лишалася компартійна ідеологія, яка була шкідливою та репресивною.
Сьогодні подібні методи ідентифікації й ідеологічної роботи з дітьми відроджуються на тимчасово окупованих територіях: за повідомленнями, дітей там залучають до практик, схожих на радянську систему, прищеплюючи звичку до доносительства й формуючи лояльність до окупантів. Саме тому повернення імен типу Павлика Морозова в міську топоніміку неприпустиме.
Раніше повідомлялося про перейменування вулиці Боженка на Іоганна Гена, а також про зміну назви вулиці Чернишевського на Гранітну.
Читайте також: Перейменування вулиці Софії Перовської на Мармурову.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
