Валерій Михайлович Кожокару за освітою справді був учителем французької мови, проте в нього була пристрасть – історія, краєзнавство, археологія.
Приїхавши дипломованим спеціалістом у рідне село Новосільське у 1981 році, він зібрав школярів до історико-пошукового клубу «Істрос» (Істр – давня назва Дунаю). Тоді, на початку 80-х років, у Ренійському районі відбувалися активні археологічні розкопки, спричинені будівництвом Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У цей час Кожокару познайомився з відомими археологами Одещини, які приїжджали у Придунав’я в наукові експедиції. Доцент історичного факультету Запорізького національного університету Геннадій Тощев пізніше згадував: «Археологічні розкопки у Ренійському районі були першими моїми самостійними розкопками. Відбулося знайомство з Валерієм Кожокару, який був закоханий в історію рідного краю, і на моїх очах закохався в археологію. Допитливий, всебічно ерудований, чудовий організатор – з ним ніколи не було нудно. Він створював сприятливі умови для роботи археологічних експедицій: дбав про наш побут, організовував постачання продовольства, техніки та робочої сили».
«Робочою силою» часто ставали учні школи, вони із задоволенням вирушали у походи та брали участь разом із вченими в розкопках. Іноді ходили у походи з учителем самостійно. Як розповідає вчителька Новосільської школи Ганна Трифанова, під час однієї з численних експедицій вони виявили неподалік Новосільського залишки середньовічного селища Рошкань. Пізніше до дослідження підключилася Одеська археологічна експедиція – і довела існування цієї археологічної пам’ятки: школярі були на сьомому небі!
Валерій Кожокару вмів організувати не лише роботу, а й дозвілля археологів. Вечорами біля багаття під неймовірним зоряним небом він сипав анекдотами, байками, розповідями про мешканців Придунав’я, їхні традиції. Вчені з різних країн настільки поважали та любили вчителя, що із задоволенням приїжджали на міжнародні науково-практичні конференції «Історія, археологія та екологія Нижнього Подунав’я», які Валерій Михайлович на власному ентузіазмі проводив у Рені. Чи варто говорити про те, що він сам брав участь у всіх краєзнавчих форумах області та України.
Кожокару є автором понад 35 наукових публікацій, присвячених нумізматиці, археології, топоніміці.
Тридцять років тому Валерій Михайлович відкрив у Новосільському єдиний в області заклад позашкільної освіти даного профілю – Ренійський регіональний центр туризму та краєзнавства (РРЦТК), який очолював 13 років. Він працює й зараз. Як і історико-краєзнавчий музей у Новосільському ліцеї – його теж заснував Кожокару.
У Ренійській публічній бібліотеці зберігаються вирізки з газет, де дослідник публікував невеликі історичні нариси про етнографію, історію назв сіл Буджака, гумористичні оповідання з додаванням «перцю» з біографії селян, з особистої біографії. В одній зі збірок румунських поетів півдня Бессарабії опубліковано коротке есе Кожокару, присвячене малій батьківщині. Він пише: «Я не можу виїхати з моєї дорогої Бессарабії. Я не маю права. Навіть якщо мені запропонують усе золото світу… Я не поїду. Звідси не відпускають мої гріхи. Я скований пристрастями цієї землі і доживатиму разом із ними…»
