Пенсіонери Світлана Прокурор і Віктор Міркель з Мирнограда, що на Донеччині, вже півтора року проживають у селі Вигода Біляївської громади на Одещині. Їхній дім — стара хата без газового опалення. Як вони готуються до зими та яку підтримку отримують від громади — у цьому матеріалі.
Світлана ділиться, що свій перший переїзд на Одещину вони зробили три роки тому. Але в умовах спокійнішої ситуації повернулися додому. Останній раз вони виїхали у липні минулого року:
“Ми мешкали в приватному секторі, де мали город, сад і навіть малину. Але з часом я почала відчувати себе настільки незатишно, що часто плакала. У домі світло гасло, а двері самі відкривались. Я казала чоловіку: не витримую, давайте їхати”, — згадує Світлана.
Зараз вони живуть у старій глиняній хаті без газового опалення. Узимку топлять піч, яка дозволяє зігріти одну кімнату та приготувати їжу.
“Минулої осені ми користувалися брикетами, білі краще нагрівають. У вересні купили два куби дров — дуже мало, тому економимо, адже ціна на дрова висока”, — пояснює жінка.
Світлана отримує пенсію трохи більше трьох тисяч гривень, а її чоловік, шахтар з 40-річним стажем — лише п’ятнадцять. Цих коштів на купівлю дров вистачає ненадовго. Весною сільрада надала допомогу у розмірі трьох тисяч гривень, за які подружжя змогло придбати три куби деревини.
“Ми купували сирі дрова, укладаємо їх зверху на сухі — так до ранку зберігається тепло”, — розповідає Світлана.
У Вигодянській громаді наразі проживає понад сто переселенців. Начальниця відділу сільради Каріна Молчанова повідомляє, що діє програма підтримки, яка включає допомогу на закупівлю дров.
“Ця програма працює вже два роки. Ми плануємо продовжити її, щоб надати підтримку людям у зимовий період”, — зазначає вона.
Світлана зазначає, що поки не розглядають повернення додому.
“У нас вдома залишилось вугілля — близько десяти тонн, цього вистачило б на кілька зим. Раніше отримували шість тонн безкоштовно щороку, як шахтарська родина. Але, на жаль, не можемо перевезти це з собою. Наразі маємо три куби дров і сподіваємось, що зможемо пережити зиму”.
Подружжя говорить, що до нового життя потроху звикають. Головне для них — щоб було тепло, спокійно і не виникло потреби знову втікати.
