А чому ці кольори, а не які-небудь інші? Питання має право на існування.
Варіантів відповіді кілька. Походження цих кольорів ще з часів Київської Русі – красива, але документально не підтверджена версія. Кольори чистого неба і пшеничного поля? Теж красиво звучить. Але знавці стверджують, що аж до 15-го століття наші предки не сіяли елітних, золотистих сортів пшениці, та й взагалі ця культура не була у нас характерною.
А ось ще поетична версія: кольори нашого прапора символізують дві головні стихії природи і людського буття – вогонь (жовтий колір) і воду (синій). І є думка, що тільки поєднання «жовтий – зверху, синій – знизу» відображає вічну симетрію – божественну гармонію цих стихій.
Більше того, на офіційному інтернет-представництві Президента України 9 липня 2019 року була зареєстрована петиція №22/065162-еп під назвою “ПРАПОР УКРАЇНИ НЕ ВІДПОВІДАЄ ЗАКОНАМ ГЕРАЛЬДИКИ. Відновити історичну справедливість, коли в 1918 році Центральною Радою був затверджений прапор, в якому жовта смуга була розташована над синьою. Перевернути існуюче розташування смуг”.
На думку її автора, наш прапор «”догори ногами” перевернув російський монархіст Скоропадський. Золоте, жовте символізує Творця, Бога-Отця і взагалі – Вищу Духовність. Синє ж – це все земне, а також свобода вибору, якою Творець наділив свої творіння у надії, що вони не будуть нею зловживати».
Підкреслимо, що ця петиція набрала “аж” 56 голосів на підтримку при необхідних для її розгляду 25000. Ймовірно, це тому, що українська інтернет-енциклопедія Вікіпедія запевняє, що “за часів правління гетьмана Скоропадського порядок кольорів прапора не змінювався”.
Але повернемося до глибини історії. Ще в битві під Грюнвальдом (1410 рік) руські воїни боролися під древнім символом Галича – це золотий лев на синьому полі. Хоча брали участь у тій битві і кияни, і воїни з інших міст, і нарівні з вищезгаданими кольорами зустрічалися знамена і “червлені”, тобто червоні.
Є документальні підтвердження австрійськими та німецькими істориками того часу “земельних” кольорів Королівства Галичини і Лодомерії. Так ось, нарівні з синьо-червоними, червоно-білими, синьо-червоними-жовтими поєднаннями кольорів згадується, що русини використовували і синьо-жовті стяги.
Починаючи з 16-го століття козаки Війська Запорізького стали зрідка використовувати хоругви синьо-жовтих відтінків, а починаючи з 1710 року синьо-жовті (синьо-золоті) прапори вже зустрічалися все частіше і частіше. У 1803 році з’явився прапор Чорноморського козацького війська – синьо-жовтий з червоним хрестом посередині.
У нинішньому варіанті синьо-жовтий прапор вперше як національний публічно з’явився 25 червня 1848 року над Львівською ратушею. Після цього популярність його стала зростати, а після революції 1905 року його стали використовувати і в Наддніпрянській Україні.
У 1917-1921 роки, в період Української революції (так назвали події, пов’язані з національно-визвольною боротьбою українців) цей прапор став державним прапором УНР, а в 1938-1939 роках – прапором Карпатської України.
У роки СРСР за синьо-жовтий прапор можна було отримати термін. Але часи змінювалися: навесні 1990 року синьо-жовті прапори з’явилися над Тернопільською, а потім Львівською меріями. А 24 липня 1990 року за рішенням Київської міськради над будівлею на Хрещатику поруч з прапором УРСР зареяв синьо-жовтий прапор. За тиждень до цього Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. 4 вересня 1991 року такий прапор підняли і над нашим парламентом.
А тепер згадаємо Лемюеля Гуллівера – “дитя” письменника Джонатана Свіфта. Він намагався примирити 2 народи, до крові сперечаючись про “життєво важливу проблему”: з якого боку правильно розбивати яйце – з гострої чи з тупої. Такою ж високопробною дурницею автору цих рядків здаються досі триваючі у нас суперечки про порядок розташування кольорів на нашому прапорі. Порадив би ломати списи “експертам” записатися в будь-яку штурмову бригаду і подивитися, який прапор – синьо-жовтий чи жовто-синій – над нашою атакуючою бронею. І які кольори на нарукавних шевронах захисників України. Нехай подивляться – і кинуть дурною справою займатися (вже пробачте, але цей термін я запозичив з недавнього інтерв’ю Президента Зеленського).
Читайте також:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
