Дослідження того, як швидкий розвиток технологій штучного інтелекту не має ставати самоціллю – читайте в колонці колишнього міністра фінансів Великої Британії Джима О’Ніла.
Наразі важко не звертати увагу на активне обговорення теми штучного інтелекту в ЗМІ. Експоненційний прогрес технологій сприймається як неминучий, викликаючи як ентузіазм, так і тривогу щодо майбутнього. Високі біржові оцінки компаній, що очолюють галузь, свідчать про те, що ринки переконані участві в технологічній революції.
Тим часом, я переосмислив свої погляди. Як економіст, я вважав, що нові інновації в штучному інтелекті стануть суто позитивними, оскільки так відбувалося з новими технологіями протягом моєї кар’єри.
Реальність ніколи не підтверджувала твердження техноскептиків про те, що нові технології приводять до масового безробіття, тож я вважав, що цього разу буде інакше. Більш того, ШІ може стати рятівним колом для західних суспільств, які стикаються з такими викликами, як старіння населення, політичні настрої проти імміграції та зростання державних боргів.
Проте я часто чую від спеціалістів у цій сфері, що я не усвідомлюю, як стрімко розвивається ШІ. Я не врахував потенційних ризиків, пов’язаних із технологією, якщо вона досягне стадії саморозвитку без контролю. Якщо ШІ потрапить до ненадійних рук, таких як кримінальні організації або країни-ізгої, це може призвести до соціального та політичного хаосу.
Окрім того, є величезні витрати на розробку та впровадження цієї технології. Нещодавно ми спостерігали візит президента США до Великої Британії, під час якого обговорювалося збільшення інвестицій у центри обробки даних та енергетичну інфраструктуру для їх підтримки.
З огляду на рекордні ринкові оцінки та масштаби інвестицій, мені цікаво: яка справжня мета? Якщо ШІ, попри його очевидну силу, не допоможе вирішити наші найгострішніші проблеми, для чого весь цей розвиток? Я розумію інтерес великих компаній у просуванні ШІ, але це не завжди означає, що технологія вирішить ключові проблеми суспільства.
Для приватного сектора ШІ виглядає як очевидний спосіб зменшити витрати на робочу силу. Багато економістів підтримують все, що змушує підприємців шукати нові підходи до роботи. Проте таке питання не є пріоритетним.
В Україні, наприклад, зростання продуктивності праці залишається невисоким з моменту фінансової кризи 2008 року, і якщо заглибитися в дані, видно, що основним фактором є державні установи. І хоча всі говорять про підвищення продуктивності в медицині, ніхто не робить цього пріоритетом.
Коли я працював в незалежній комісії з охорони здоров’я, я часто зіштовхувався з поширеним переконанням, що витрати на охорону здоров’я як частка ВВП неминуче зростатимуть, незалежно від наших рекомендацій. Але чому це так? Наприкінці 1970-х частка витрат на охорону здоров’я у ВВП була приблизно така ж, як і на освіту – близько 5%. Але сьогодні ця частка наближається до 12% ВВП, що більше ніж удвічі перевищує витрати на освіту.
Як економіст, я вважаю, що ці тенденції не є обґрунтованими. Справді, витрати на освіту мали б перевищувати витрати на охорону здоров’я, оскільки освічені молоді люди можуть підвищити продуктивність робочої сили та приймати краще рішення щодо здоров’я.
Крім того, підвищити продуктивність у медичному секторі може бути легше, ніж в освіті. Ще гірше, що зростання витрат на охорону здоров’я ускладнює можливості скорочення витрат у інших сферах, якщо не підвищувати податки. Управління бюджетної відповідальності продовжує прогнозувати велику загрозу державного боргу до 2050 року, якщо ми нічого не змінюємо в системі охорони здоров’я, соціальному забезпеченні та інших послуг.
Таким чином, моя порада державним політикам і лідерам галузі полягає в розробці серйозного, чіткого та апробованого плану для забезпечення внеску ШІ в підвищення продуктивності там, де це найбільше потрібно. Це буде нелегко, але враховуючи, скільки розуму і талантів залучено до розробки цієї технології, сподіваюся, що хтось знайде способи її ефективного використання.
Авторське право: Project Syndicate, 2025.www.project-syndicate.org
.
