Білгород-Дністровський — сучасне українське місто на півдні Одеської області, неподалік Одеси, яке протягом трьох століть було важливим духовним центром мусульманського світу. У османський період він відомий як Аккерман («Біла фортеця») і виконував не лише оборонні функції на кордоні, а й роль регіонального осередку ісламської освіти, суфійської духовності та богословських студій. Про це повідомляють в Українському інституті національної пам’яті.
Від фортеці до духовного міста
Після 1484 року, коли османські війська приєднали Аккерман до своєї імперії, місто перетворилося на важливу ланку на маршруті між Константинополем, Бахчисараєм і дельтою Дунаю. Тут існували мусульманські громади з мечетями та медресе, а суфійські наставники збирали послідовників біля мінаретів і мавзолеїв.
Археологічні розкопки й досі дають знахідки — фрагменти мінаретів та надгробні плити з арабськими написами, де згадуються імена богословів та містичних вчителів, яких можна вважати справжніми «аккерманськими шейхами».
«Аккермані» — імена науки та віри
У середньовічному мусульманському світі вчені часто мали ніспу — прізвисько, пов’язане з місцем походження. Ті, хто народився або навчався в Аккермані, підписували свої праці як «Аккермані» — тобто «з Аккермана».
Такі імена з’являються в рукописах і на кам’яних плитах від Стамбула до Каїра. Навіть якщо багато джерел не збереглося, сама присутність цих згадок свідчить, що Аккерман не був ізольованою провінцією, а входив у ширший ісламський інтелектуальний простір.
Суфії на півдні сучасної України
Особливу увагу привертають знахідки, пов’язані з суфізмом — містичним напрямом ісламу.
Одна з надгробних плит, виявлена біля Кілійської брами фортеці, містить звертання до Халіфа Алі — образу, що традиційно асоціюється з духовною мудрістю.
Це дає підстави вважати, що в Аккермані діяли суфійські братства (тарікати), ймовірно пов’язані з орденами на кшталт Мевлеві чи Халватія, які поширювали свої впливи в Чорноморському регіоні у XVI–XVIII століттях.
Чому ця сторінка історії забулася?
Імперські наративи та радянська історіографія по суті замовчали цю частину минулого. У російських працях місто часто зводили до ролі «укріплення Новоросії», практично не згадуючи про ісламські навчальні заклади, богословів чи суфійські громади.
Сучасні археологічні дослідження й українознавчі дослідження поступово відновлюють забуті пласти пам’яті. Білгород-Дністровський — це місце культурних перетинів, де український степ чув дзвін мінаретів, заклики муедзинів і спів мандрівних дервішів.
Відновлення історичної справедливості
Звісно, Аккерман не був університетом ісламу рівня Бухари чи Стамбула. Проте він виконував роль духовного центру прикордонного світу, що формувався поруч з українськими козацькими землями у період, коли Крим, Подністров’я і Єдисан були частиною спільного історичного простору.
«Цю історію не варто боятися — її потрібно повертати, бо без неї неможливо зрозуміти справжні коріння Півдня України.
Білгород-Дністровський — це не лише фортеця, це вікно в минуле, де поруч співіснували українці, татари, греки, вірмени, євреї й мусульмани.
Кожна з цих спільнот залишила свій шар духовної культури, який ми сьогодні зобов’язані зберігати та вивчати», — наголошують в Українському інституті національної пам’яті.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
