Григорій і Валентина Журки з Рені цьогоріч восени відсвяткували золоте весілля. Він віддав пів століття роботі в порту й на Дунаї. Вона 40 років пропрацювала на залізниці. У пари троє доньок і шестеро онуків. Головне їхнє бажання зараз — зібрати всю родину вдома після закінчення війни.
Ключові моменти:
- Таємне розписання у віці 18 і 17 років.
- Через тиждень після весілля чоловік пішов служити на Північний флот.
- Попри розлуку й матеріальні труднощі, подружжя збудувало дім і виховало трьох доньок.
- Після 50 років разом пара знову почула весільний марш і загадала сімейну зустріч.
«Я боявся, що втрачу таку красуню»
Восени вони з ініціативи близьких друзів влаштували святкування золотого весілля. Валентина довгі роки працювала на залізниці. Григорій усе життя провів у порту й на причалах Дунаю. У шлюбі народилися три доньки і з’явилися шестеро онуків.
— Ми розписалися потайки від батьків, — згадує Григорій. — Я йшов до армії й боявся, що втрачу таку красуню.
Валентина розповідає, що була наймолодшою донькою в суворій родині. Виходити заміж у сімнадцять — батьки категорично не схвалювали. Вона усміхається, коли згадує: на танцях у Клубі моряків запропонувала станцювати саме Григорію. Він говорив, що шукав її місяць і втратив спокій, коли побачив уперше.
Батьківський ультиматум: «За хвіртку не вийдеш, поки він не прийде із батьками»
Паспорти зі штампами молодята сховали й повернулися до своїх домівок. Місяць подружжя зберігало таємницю, але Валя зізналася старшому братові. Той не витримав і повідомив батьків. Сім’я дізналася про шлюб того ж вечора.
— У мами від потрясіння аж виразка загострилася, — каже Валентина. — Батьки поставили ультиматум: «За хвіртку не вийдеш, поки не прийде Григорій. І неодмінно з батьками».
Родичі організували скромне, але багатолюдне весілля — близько 160 гостей. У дворі встановили брезентовий намет і прикрасили його килимами. На святі грав циганський ансамбль зі скрипалем-асом. Гуляли три дні з усіма місцевими викрутасами. За тиждень у тому ж наметі провели Григорія на службу. Як подружжя вони прожили разом лише тиждень перед його від’їздом.
Весілля і три роки на флоті
Три роки листування та казани про запас
Григорій служив на Північному флоті три роки. Валя жила зі свекрухою й свекром. Вона влаштувалася на залізницю приймальницею-здавальницею. З кожної зарплати збирала посилки для нього в Мурманськ — смаколики й часник для імунітету.
Паралельно вона купувала кухонний інвентар. За три роки Валентина зібрала повне придане: від чайних ложечок до чавунних казанів. Після повернення Григорія народилася дочка Юлечка. Молоді взяли ділянку на околиці й вирішили будувати власний дім.
«Хочеш мати свій дім — станеш і ковалем, і муляром»
Дружній портрет родини Журко
Будівельні матеріали тоді були великим дефіцитом. За ними ставали в чергу ще з вечора. Родина брала кредити і економила на всьому. Щоб не платити бригаду, Григорій робив усе власноруч — від фундаменту до зварювання ажурних воріт із арматури. У вихідні допомагала рідня.
— Мене ніхто цьому не вчив, — сміється Григорій. — Але коли хочеш мати свій дім, станеш і ковалем, і муляром. Ми економили буквально на всьому, одягалися скромно і їли, що було.
Через два роки після Юлечки народилася Настя. Ще за вісім років лікар на УЗД передбачив хлопчика.
Татовий хлопчик із бантиками
Це були 90-ті. Пелюшки видавали за талонами. Батьки готувалися до сина: купували блакитне від чепчиків до стрічки на конверт. Коли народили доньку, в пологовому повідомили Григорію: «У вас дівчинка». Він не вірив і просив перевірити ще раз.
Після зміни, розгублений, він поїхав сапати город за містом. Сапав шістнадцять годин поспіль. З того розпачу винищив усі бур’яни, — сміється Валентина.
Ім’я для дитини вибрав батько. Він вирішив назвати доньку на честь дружини. Так з’явилася Валентина Григорівна. Валентина вдома дізналася про це вже після факту. Це її спершу шокувало. Вона навіть втратила лактацію на деякий час.
Сусід, що постачав продукти для портового кафе, десь на складах знаходив дитячу суміш «Малюк». Пізніше сім’я купила козу. Меншеньку всі називали «Татовий хлопчик», і дівчинка так сама себе називала.
Круїз у подарунок замість городів
Після здобуття незалежності зарплати в порту часто затримували. Григорій їздив на заробітки до Польщі, бо треба було піднімати сім’ю. Валентина з доньками вставала о п’ятій і працювала на ділянках під містом. Вони вирощували овочі, тримали свиней, гусей і качок.
На свій 55-й день народження Григорію подарували круїз Європою. Подарунок зробила старша донька з Америки. Спершу сумнівалися, кому залишити городи. Молодші доньки сказали: досить цієї марної праці. Ділянки продали.
Три доньки подружжя Журко
Онук вже готується у президенти Америки
Доньки роз’їхалися по світу: Юля живе з родиною в США, Настя — у Німеччині, а Валюшка — у Молдові. У пари п’ять онуків і одна онучка. Старша донька дала синам імена на честь дідусів — Григорій і Володимир.
— Ми літали до США чотири рази, — каже Валентина. — Завжди везли книжки й українські цукерки. Онучки вважають їх найсмачнішими у світі.
Один із онуків, Володимир, вже має сміливу мрію — політичну кар’єру в Америці. У двадцять один він створив партію й готується балотуватися до Сенату.
«Гірко!» через 50 років
Валентина вже на пенсії. Григорій усе ще працює, він на буксирі в Дунайському пароплавстві. Нещодавно за наполяганням друзів вони влаштували урочисту церемонію золотого весілля. Валентина одягла фату і сяяла. Чути був марш Мендельсона. Вони стали разом на рушник і запалили вальс.
Друзі, колеги та близькі щиро вітали подружжя. Шкода було, що діти й онуки не змогли приїхати на свято. Григорій підняв тост:
— Сподіваємося, що війна закінчиться, і діти зберуться в батьківському домі. Своє діамантове весілля ми зустрічатимемо разом з дітьми, онуками й правнуками.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
